Гаррі Поттер. Гепталогія

І вона збігла сходами донизу.

Гаррі перетнув запорошений сходовий майданчик, узявся за ручку у формі зміїної голови й відчинив двері.

Він устиг лише помітити, що це тьмяна кімната з високою стелею й двома ліжками, як почулося гучне щебетання, а тоді ще гучніший вереск, а далі він уже нічого не бачив за густющим водоспадом кучерів. Герміона кинулася обіймати Гаррі, мало не зваливши його на підлогу, а Ронова манюня сова Левконія схвильовано кружляла в них над головами.

- ГАРРІ! Роне, він тут, Гаррі тут! Ми й не чули, як ти прибув! Ой, ну як ти? Усе гаразд? Ти на нас сердився? Знаю, сердився. Бо ми тобі казна-що понаписували... але ми не могли написати нічого путнього, Дамблдор примусив нас поклястися, що ми нічого не скажемо... ох, нам стільки треба тобі розповісти, а ти мусиш розказати нам... дементори! Коли ми почули... та ще те міністерське слухання... це просто обурливо, я все переглянула, тебе не можуть вигнати, ніяк не можуть, в Указі про обмеження неповнолітнього чаклунства є пункт про застосування чарів у загрозливих для життя ситуаціях...

- Герміоно, та дай йому віддихатися, - сказав Рон, усміхаючись і зачиняючи за Гаррі двері. За той місяць, що вони не бачилися, Рон, здається, виріс іще на кілька сантиметрів і став ще цибатіший і незграбніший, ніж досі, проте довгий ніс, яскраво-рудий чуб і ластовиння не змінилися.

Сяюча Герміона відпустила Гаррі, та не встигла вона вимовити й слова, як почулося м'яке шелестіння і щось біле спурхнуло з темної шафи, лагідно сівши Гаррі на плече.

- Гедвіґа!

Біла полярна сова клацнула дзьобом і доброзичливо вщипнула його за вухо, а Гаррі її погладив.

- Вона тут таке виробляла, - поскаржився Рон. - Задзвобала нас мало не до смерті, коли принесла твої останні листи, дивися...

Він показав Гаррі вказівний палець правої руки, на якому було видно напівзагоєну, проте й досі глибоку ранку.

- Ну так, - згадав Гаррі. - Вибачте, але я так чекав відповідей...

- Ми хотіли тобі відповісти, старий, - пояснив Рон. - Герміона аж казилася. Вона постійно повторювала, що ти можеш утнути якусь дурницю, якщо сидітимеш без новин, але Дамблдор нас присилував...

- ...поклястися, що ви мені нічого не скажете, - урвав його Гаррі. - Герміона вже розповіла.

Тепло, що розлилося було в його душі, коли він побачив двох своїх найкращих друзів, раптом зникло, заглушене якимсь холодом, що проникав у груди. Зненацька, - а він же цілий місяць так прагнув їх побачити! - йому захотілося, щоб Рон і Герміона залишили його на самоті.

Запала напружена тиша. Гаррі автоматично гладив Гедвіґу, не дивлячись на друзів.

- Він вважав, що так буде краще, - ледь чутно мовила Герміона. - Тобто Дамблдор вважав.

- Ясно, - буркнув Гаррі. Він помітив і на її руках сліди Гедвіжиного дзьоба, але зовсім не відчув жалю.

- По-моєму, він думав, що з маґлами тобі буде безпечніше... - почав було Рон.

- Невже? - звів брови Гаррі. - Може, на вас цього літа теж нападали дементори?

- Ну, ні... але саме тому його люди з Ордену Фенікса постійно за тобою наглядали...

Гаррі відчув, як у нього щось обірвалось усередині, неначе він пропустив щабель, спускаючись по драбині. Отже, всі, крім нього, знали, що за ним постійно стежать.

- Але це не дуже допомогло, га? - насилу стримуючись сказав Гаррі. - Довелося самому себе припильнувати, еге ж?

- Він був такий лютий, - майже благоговійно сказала Герміона. - Дамблдор. Ми його бачили. Тоді, коли він дізнався, що Манданґус покинув свій пост. Він був страшнючий.

- А я радий, що пост покинули, - холодно промовив Гаррі. - Інакше я б не вдався до чарів, і Дамблдор, мабуть, тримав би мене на Прівіт-драйв до кінця літа.

- А тебе... тебе не тривожить слухання в Міністерстві магії? - тихо спитала Герміона.

- Ні, - задерикувато збрехав Гаррі й пішов роздивлятися кімнату. Гедвіґа вдоволено вмостилася в Гаррі на плечі. Огляд кімнати не поліпшив йому настрою. Тут було тьмяно й волого. Порожнє полотно в оздобленій рамці єдине виділялося на цих голих обшарпаних стінах, а коли Гаррі його проминав, йому здалося, ніби хтось, хто там зачаївся, захихотів.

- То чому ж Дамблдорові так хотілося, щоб я нічого не знав? - спитав Гаррі якомога недбаліше. - Ви... е-е... хоч потурбувалися його спитати?

Він глипнув на них якраз вчасно, щоб помітити, як вони обмінялися виразними поглядами, мовляв: він поводиться саме так, як ми й боялися. І це теж не поліпшило йому настрою.

- Ми казали Дамблдорові, що хочемо розповісти тобі, що відбувається, - пояснив Рон. - Казали, повір. Але він тепер такий заклопотаний... ми самі бачили його тут лише двічі; у нього було не дуже багато часу, і він просто змусив нас поклястися, що ми не будемо писати тобі нічого важливого, бо, як він сказав, сов можуть перехопити.

- Він зумів би якось мені повідомити, якби захотів, - наполягав Гаррі. - І не переконуйте мене, що він не знає, як посилати повідомлення без сов.

Герміона глянула на Рона й сказала: - Я теж про це думала. Але він волів, щоб ти не знав нічого.

- Може, він вважає, що мені не можна довіряти, - пильно подивився на них Гаррі.

- Не будь дурний, - Рон зовсім скис.

- Або що я не можу про себе подбати?

- Він так зовсім не думає! - схвильовано заперечила Герміона.

- То чому я маю стирчати у Дурслів, а ви берете участь у всьому, що тут відбувається? - підвищуючи голос і плутаючись у словах, спитав Гаррі. - Чому вам дозволено знати про все, що тут діється?

- Та ні!.. - втрутився Рон. - Мама не пускає нас на збори, каже, що ми ще замалі... Та не встиг він договорити, як Гаррі зірвався на крик.

- ТО ВАС, БІДНЕНЬКИХ, НЕ ПУСКАЮТЬ НА ЗБОРИ, ЯКИЙ ЖАХ! АЛЕ Ж ВИ ТУТ, ПРАВДА? ВСЕ ОДНО РАЗОМ! А Я ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ СТИРЧАВ У ДУРСЛІВ! А Я Ж РОБИВ ТАКЕ, ЩО ВАМ І НЕ СНИЛОСЯ, І ДАМБЛДОР ЦЕ ЗНАЄ! ХТО ЗДОБУВ ФІЛОСОФСЬКИЙ КАМІНЬ? ХТО ПОЗБУВСЯ РЕДЛА? ХТО ВРЯТУВАВ ВАШІ ШКУРИ ВІД ДЕМЕНТОРІВ?

Усе, через що Гаррі так страждав, уся та кривда й обурення, що накопичувалися в душі цілий місяць: його розчарування через брак новин; образа, що друзі були разом без нього; лють через те, що за ним таємно стежили, - всі ті емоції, що їх він і сам трохи соромився, зрештою вихлюпнулися назовні. Гедвіґа, налякана криком, знову перелетіла на шафу. Левконія стривожено цвенькала, дедалі швидше кружляючи над їхніми головами.

- ХТО МУСИВ ТОРІК ПРОХОДИТИ ПОВЗ ДРАКОНІВ, СФІНКСІВ ТА ІНШУ НЕЧИСТЬ? ХТО БАЧИВ, ЯК ПОВЕРНУВСЯ ВІН? ХТО МУСИВ ВІД НЬОГО РЯТУВАТИСЯ?.. Я!

Приголомшений Рон завмер з відкритим ротом, нездатний вимовити й слова, а Герміона, здавалося, от-от розридається.

- ТО НАВІЩО МЕНІ ЗНАТИ, ЩО ДІЄТЬСЯ? ЧОМУ Б ЦЕ ХТОСЬ МАВ БУТИ ТАКИЙ ЛАСКАВИЙ ПОЯСНИТИ МЕНІ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

- Гаррі, ми хотіли розповісти, справді... - почала Герміона.

- МАБУТЬ, НЕ ДУЖЕ ХОТІЛИ, БО ІНАКШЕ ВИСЛАЛИ Б МЕНІ СОВУ, АЛЕ ДАМБЛДОР ПРИМУСИВ ВАС ПОКЛЯСТИСЯ...

- Він справді примусив...

- МІСЯЦЬ Я СТИРЧАВ НА ПРІВІТ-ДРАЙВ, НИШПОРИВ ПО СМІТНИКАХ - ШУКАВ ГАЗЕТ, ЩОБ З'ЯСУВАТИ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ...

- Ми хотіли...

- МАЮ НАДІЮ, ЩО ВИ ТУТ ДОБРЯЧЕ ПОВЕСЕЛИЛИСЯ...

- Ні, чесно...

- Гаррі, нам страшенно прикро! - від розпачу в Герміони на очах зблиснули сльози. - Твоя правда, Гаррі... на твоєму місці я б іще й не так лютувала!

Гаррі зиркнув на неї важко дихаючи, знову відвернувся й почав ходити по кімнаті. Гедвіґа на шафі похмуро ухнула. Запала довга мовчанка, яку переривало лише скрушне порипування підлоги у Гаррі під ногами.

- До речі, де це ми? - випалив він.

- У штаб-квартирі Ордену Фенікса, - негайно озвався Рон.

- Чи хтось мені пояснить, нарешті, що то за Орден Фенікса?..

- Це таємне товариство, - заторохкотіла Герміона. - Дамблдор - його голова і засновник. До нього входять люди, що колись боролися з Відомо-Ким.

- Це ж хто? - зупинився Гаррі, тримаючи руки в кишенях.

- Та чимало людей...

- Ми бачили душ із двадцять, - додав Рон, - але, гадаю, їх більше.