Гаррі Поттер. Гепталогія

- Крім очей, - хрипко додав якийсь чаклун зі сріблястим волоссям. - Очі Ліліні.

Дикозор Муді, що мав довге сиве волосся і дуже покалічений ніс, скоса, з підозрою зиркнув на Гаррі своїми різнокаліберними очима. Одне око в нього було маленьке чорне й блискуче, мов намистина, а друге - велике кругле й синьо-голубе: магічне око, що бачило крізь стіни, двері і навіть Дикозорову потилицю.

- Люпине, а ти впевнений, що це він? - прохрипів Муді. - Гарно ж буде, якщо ми приведемо з собою якогось смертежера, що видає себе за Гаррі. Треба спитати в нього щось таке, що знає тільки справжній Поттер. Хіба що у когось із вас є трохи сироватки правди.

- Гаррі, якої форми набирає твій патронус? - запитав Люпин.

- Оленя, - нервово відповів Гаррі.

- Це він, Дикозоре, - підтвердив Люпин.

Прекрасно усвідомлюючи, що всі на нього дивляться, Гаррі заховав чарівну паличку в задню кишеню джинсів і зійшов униз.

- Не ховай туди палички, хлопче! - загорлав Муді. - Ану ж вона спалахне? Бережися, бо й кращі за тебе чаклуни залишалися без сідниць!

- Ой, а хто саме залишився без сідниць? - жваво поцікавилась у Дикозора дівчина з фіолетовим волоссям.

- Немає значення, просто не носіть паличок у задніх кишенях! - прогарчав Дикозор. - Елементарні заходи безпеки. Тепер ніхто про це не дбає. - Він пошкандибав до кухні. - Я все бачу, - додав він роздратовано, коли дівчина закотила очі до стелі.

Люпин подав Гаррі руку і привітався.

- Як ти? - поцікавився він, пильно дивлячись на Гаррі.

- Д-добре...

Гаррі не міг повірити, що все відбувається насправді. Місяць він марно чекав хоч натяку, що його планують забрати з Прівіт-драйв, і раптом цілий натовп чаклунів любісінько ввалюється в будинок, ніби про це заздалегідь було домовлено. Він подивився на людей, що оточували Люпина. Ті й досі жадібно його розглядали. Гаррі раптом усвідомив, що за чотири дні він жодного разу не розчісувався.

- Я... вам пощастило, що немає Дурслів... - проказав він.

- Аякже, пощастило! - скривилася фіолетововолоса. - Це я їх виманила з дому. Відправила маґлівською поштою листа з повідомленням, що їх внесено до списку переможців всеанглійського конкурсу на кращий газон. От вони й поїхали на вручення нагород... принаймні вони так гадають.

Гаррі на мить уявив собі пику дядька Вернона, коли той з'ясує, що не існує ніяких конкурсів на кращий газон.

- То ми звідси заберемося, так? - запитав він. - Скоро?

- Зараз, - пояснив Люпин, - лише чекаємо сигналу.

- А куди? В «Барліг»? - з надією спитав Гаррі.

- Ні, не в «Барліг», - заперечив Люпин, підштовхуючи Гаррі до кухні. Решта чаклунів рушили слідом, і далі зацікавлено поглядаючи на Гаррі. - Надто ризиковано. Штаб-квартиру ми розмістили в місці, яке дуже нелегко виявити. На це пішла купа часу..

Дикозор Муді сидів тепер за кухонним столом, цмулячи щось зі своєї баклажки, а його магічне око крутилося навсібіч, розглядаючи різноманітні пристрої, що полегшували Дурслям побут.

- Це Аластор Муді, - відрекомендував його Люпин.

- Та я знаю, - ніяково озвався Гаррі. Було якось дивно знайомитися з тим, з ким начебто бачився цілий рік.

- А це Німфадора...

- Не називай мене Німфадорою, Ремусе, - скривилася молода чаклунка, - я просто Тонкс.

- Німфадора Тонкс, яка воліє, щоб її називали тільки на прізвище, - підсумував Люпин.

- Кожна б так воліла, якби хвора на голову мама назвала її Німфадорою, - буркнула Тонкс.

- А це Кінґслі Шеклболт. - Він вказав на високого чорнобрового чарівника, і той уклонився. - Елфаєс Додж. - Хриплоголосий чаклун кивнув головою. - Дідалус Діґл...

- Ми вже бачились, - пискнув схвильований Діґл, випустивши з рук фіолетового циліндра.

- Емеліна Венс. - Величава відьма у смарагдово-зеленій шалі з гідністю схилила голову. - Стержис Подмор. - Чаклун з квадратною щелепою й густим солом'яним волоссям у відповідь підморгнув. - І Гестія Джонс. - Рожевощока чорнява чарівниця, що стояла біля тостера, помахала рукою.

Гаррі незграбно кланявся кожному. Краще б вони замість нього розглядали щось інше. Було таке враження, ніби його несподівано випхали на сцену. Та й дивно, чому їх аж стільки навалило.

- На диво багато людей викликалось добровольцями, щоб прийти по тебе, - сказав Люпин, мовби прочитавши Гарріні думки. Кутики його вуст легенько сіпнулися.

- Ну так, але що більше, то краще, - похмуро додав Муді. - Ми, Поттере, - твоя охорона.

- Чекаємо лише на сигнал, що вже безпечно вирушати, - пояснив Люпин, визираючи з кухонного вікна. - Це буде хвилин за п'ятнадцять.

- Такі чистюлі ці маґли, правда? - зацікавлено оглядала кухню чаклунка на прізвище Тонкс. - Мій тато маґлівського роду, але він страшенний нехлюй. Мабуть, маґли теж усі різні, як і чарівники?

- Е-е... ну, так, - озвався Гаррі. - Послухайте... - звернувся він знову до Люпина, - що відбувається, я досі не знаю, чи Вол...

Кілька чаклунів і чарівниць химерно засичали. Дідалус Діґл знову впустив циліндра, а Муді гаркнув: - Цить!

- Чому? - здивувався Гаррі.

- Ми тут нічого не обговорюємо, це надто ризиковано, - поглянув на Гаррі своїм нормальним оком Муді. Його магічне око досі було втуплене у стелю. - Зараза!- сердито вилаявся він, піднявши руку до магічного ока, - весь час застрягає... відколи той мерзотник його носив.

І він вийняв око з бридким чваканням, мовби прочищав забитий унітаз.

- Дикозоре, ти що, не розумієш, як це бридко? - озвалася Тонкс.

- Гаррі, подай-но скляночку води, - попросив Муді.

Гаррі підійшов до мийки, взяв чисту склянку і наповнив її водою з крана, а натовп чаклунів усе ще невідривно стежив за ним. Це розглядання почало вже його дратувати.

- Чудово, - зрадів Муді, коли Гаррі подав йому склянку. Він кинув магічне око у воду і притопив пальцем. Око закрутилося, позираючи на всіх по черзі. - Щоб як будемо вертатись, я бачив усе навкруги на триста шістдесят градусів.

- А як ми виберемося звідси... куди нам потрібно? - поцікавився Гаррі.

- На мітлах, - відповів Люпин. - Єдиний варіант. Ти ще замолодий, щоб являтися; за мережею порошку флу будуть стежити; а недозволене встановлення летиключа може коштувати нам життя.

- Ремус казав, що ти добре літаєш, - низьким голосом промовив Кінґслі Шеклболт.

- Він чудовий літун, - додав Люпин, зиркаючи на годинника. - Гаррі, ти краще йди збирайся, щоб був готовий, коли дадуть сигнал.

- Я тобі допоможу, - жваво запропонувала Тонкс.

Вона пішла слідом за Гаррі в коридор і, піднімаючись по сходах, з цікавістю роззиралася довкола.

- Тут кумедно, - мовила Тонкс. - Аж надто чисто, правда? Якось неприродно. О, тут уже ліпше, - додала вона, коли Гаррі увімкнув у своїй кімнаті світло.

Тут, на відміну від усього будинку, панував безлад. Гаррі чотири дні перебував у кепському настрої, і йому зовсім не хотілося прибирати. Щоб забутися, він намагався читати, але це не допомагало, і тепер книжки валялися на підлозі. Давно не чищена Гедвіжина клітка вже посмерджувала, а з відкритої валізи повивалювався маґлівський одяг і чаклунські мантії.

Гаррі почав збирати книжки й поспіхом кидав їх у валізу. Тонкс зупинилася біля відчиненої шафи й критично глянула на своє відображення у дзеркалі з внутрішнього боку дверцят.

- Знаєш, мені, мабуть, не дуже личить фіолетовий колір, - замислено сказала вона, смикнувши себе за наїжачене волосся. - Тобі не здається, що він робить мене надто блідою?

- Е-е... - Гаррі визирнув з-за книги «Квідичні команди Британії та Ірландії».

- Робить, - рішуче сказала Тонкс. Вона міцно заплющила очі, ніби силкуючись щось згадати. За мить її волосся стало рожеве, мов жувальна гумка.

- Як ти це зробила? - здивовано спитав Гаррі, коли вона розплющила очі.

- Я - метаморфомаг, - пояснила вона, розглядаючи своє відображення і крутячи головою, щоб роздивитися волосся. - Тобто за бажанням можу змінювати свій вигляд, - додала, побачивши спантеличений вираз Гаррі. - Така вже вродилася. Коли готувалася стати аврором, завжди без зусиль отримувала найвищі оцінки з маскування й чатування. Це було супер.