Гаррі Поттер. Гепталогія

- Дамблдрр так велів. Я мала пильнувати тебе таємно, ти був ще надто малий. Вибач, Гаррі, що тобі в мене було так паскудно, але ж Дурслі нізащо не відпустили б тебе до мене, якби подумали, що тобі сподобається. Це було нелегко, сам знаєш... та що ж це таке! - трагічним голосом завела вона знову, заламуючи руки. - Коли Дамблдор дізнається... ну як Манданґус міг піти, він же мав чергувати до півночі - де він? Як повідомити Дамблдорові про те, що сталося? Я ж не вмію являтися.

- У мене є сова, я вам позичу. - Гаррі застогнав, дивуючись, як йому досі не тріснув хребет під вагою Дадлі.

- Гаррі, ти не розумієш! Дамблдорові треба діяти негайно, у міністерстві вміють виявляти неповнолітнє чаклунство, там уже, мабуть, про все дізналися, - згадаєш мої слова.

- Але ж я рятувався від дементорів, я мусив застосувати чари - у міністерстві, напевне, більше перейматимуться тим, що робили дементори тут, на алеї Гліциній.

- Ох, мій любий, якби ж так і було, та, боюся... МАНДАНҐУС ФЛЕЧЕР, Я ТЕБЕ ПРИКАНДИЧУ!

Щось гучно ляснуло, в повітрі запахло міцною сумішшю спиртного й тютюну, і просто перед ними явився присадкуватий неголений дядько в подертому плащі. Коротконогий, з довгими рудими патлами й мішками під червоними очима та з по-собачому сумним поглядом. У руках він стискав сріблястий клунок, у якому Гаррі впізнав плащ-невидимку.

- Шо таке, Фіґі? - здивувався він, позираючи то на місіс Фіґ, то на Гаррі й Дадлі. - А чо' ти не маскуєшся?

- Я тебе зараз замаскую! - закричала місіс Фіґ. - Дементори, сачок ти клятий, негіднику, злодюжко!

- Дементори? - перепитав приголомшений Манданґус. - Дементори, тута?

- Тут, лайно ти кажаняче, тут! - верещала місіс Фіґ. - Дементори напали на хлопця під час твого чергування!

- Овва, - ледь чутно протягнув Манданґус, позираючи то на місіс Фіґ, то на Гаррі. - Оце так, я ж...

- А ти поперся скуповувати крадені казани! Чи ж я тобі не забороняла? Так чи ні?

- Я... ну, я... - Манданґус знітився. - Той... трапилася така гарна нагода, ну, знаєш...

Місіс Фіґ підняла руку, на якій висіла господарська сумка, і вперіщила нею Манданґуса по лицю й шиї. Судячи з брязкоту, в сумці було повно бляшанок з котячою їжею.

- Ой!.. Іди... йди геть, стара дурна кажанихо! Треба сповістити Дамблдора!

- Ага... треба! - верещала місіс Фіґ, гамселячи Манданґуса сумкою з котячою їжею куди попало. - І... краще... щоб... ти... зробив... це... сам... і... пояснив... чому... тебе... тут... не... було!

- Не казися, бо сказишся! - кричав Манданґус, зіщулившись і затуляючи голову руками. - Вже біжу, вже біжу!

Знову щось гучно ляснуло - і він щез.

- Сподіваюся, Дамблдор його закатрупить! - розлючено гаркнула місіс Фіґ. - Ну, пішли, Гаррі, чого ти чекаєш?

Гаррі вирішив не марнувати останніх сил на пояснення, чому він ледве пересувається під таким тягарем. Поправивши на плечі напівпритомного Дадлі, він поплентався далі.

- Я проведу вас до дверей, - сказала місіс Фіґ, коли вони вийшли на Прівіт-драйв. - Про всяк випадок, якщо їх тут більше... ой, яке лихо... і ти мусив прогнати їх сам... а Дамблдор наказував будь-що утримувати тебе від чарів... ну, та нема чого плакати над розлитою настоянкою... кота запустили до гномів, отаке-то...

- То Дамблдор, - видихнув Гаррі, - за мною... постійно... стежив?

- Ну аякже, - нетерпляче відказала місіс Фіґ. - А ти думав, що він дозволить тобі тинятися без нагляду після того, що сталося у червні? Боже мій, хлопче, а ще казали, що ти кмітливий... ну все, йди... і не потикай нікуди носа, - звеліла місіс Фіґ, коли вони підійшли до будинку номер чотири. - Сподіваюся, скоро з тобою хтось зв'яжеться.

- А що ви збираєтесь робити? - швидко спитав Гаррі.

- Піду додому, - відповіла місіс Фіґ, оглянувши темну вуличку і здригнувшись. - Чекатиму вказівок. А ти сиди вдома. На добраніч.

- Зачекайте, не йдіть! Я хотів би знати...

Та місіс Фіґ уже подріботіла геть, шльопаючи капцями й подзенькуючи господарською сумкою.

- Зачекайте! - гукнув їй услід Гаррі. В нього зібралася купа запитань, які він хотів поставити тому, хто мав зв'язок з Дамблдором, однак за кілька секунд пітьма поглинула місіс Фіґ. Спохмурнівши, Гаррі поправив на плечі Дадлі, а тоді поволі й важко подався до будинку номер чотири.

У коридорі горіло світло. Запхнувши чарівну паличку за пояс, Гаррі натиснув на дзвінок і почав спостерігати, як наближається постать тітки Петунії, чудернацько спотворена хвилястим склом вхідних дверей.

- Діді! Нарешті, бо я вже було... почала... Дідіку, що сталося?

Гаррі скоса глянув на Дадлі і якраз вчасно вислизнув з-під його руки. Дадлі захитався, його лице позеленіло... а тоді він роззявив рота й виблював прямо на килимок.

- ДІДІ! Діді, що з тобою? Верноне? ВЕРНОНЕ!

Гаррін дядько підстрибом примчав з вітальні, а його моржеві вуса відстовбурчилися врізнобіч, як завжди, коли він хвилювався. Він підбіг до тітки Петунії і допоміг їй перетягти ослаблого Дадлі через поріг, намагаючись не ступити в калюжу блювотиння.

- Йому погано, Верноне!

- Що таке, сину? Що сталося? Місіс Полюс дала тобі щось несвіже до чаю?

- Чого ти такий брудний, золотко? Ти що, лежав на землі?

- Стривай... синку, на тебе, бува, ніхто не нападав?

Тітка Петунія вереснула.

- Дзвони в поліцію, Верноне! Дзвони!.. Дідіку, золотце, розкажи все мамусі! Що тобі зробили?

У цій метушні ніхто й не помічав Гаррі, а йому тільки цього було й треба. Він устиг прослизнути у двері перед тим, як дядько Вернон їх зачинив, і доки Дурслі галасливо просувалися до кухні, Гаррі тихенько й обережно рушив у напрямку сходів.

- Хто це зробив, сину? Скажи. Ми їх упіймаємо, не турбуйся.

- Цсс! Він хоче щось сказати, Верноне! Що таке. Діді? Розкажи мамусі!

Гаррі вже поставив ногу на нижню сходинку, коли Дадлі спромігся видушити з себе:

- Він.

Завмерши з ногою на сходинці, Гаррі скривився й приготувався до скандалу.

- ХЛОПЧЕ! СЮДИ!

Охоплений люттю і страхом, Гаррі поволі забрав ногу зі сходинки й поплентався до Дурслів.

Чиста, немов вилизана, кухня виблискувала якось нереально після темряви, що панувала надворі. Тітка Петунія вмостила Дадлі на стільці. Він і досі був дуже зелений і липкий. Дядько Вернон стояв біля сушарки, втупившись у Гаррі крихітними примруженими очицями.

- Що ти зробив моєму синові? - загрозливо прогарчав він.

- Нічого, - відповів Гаррі, чудово розуміючи, що дядько Вернон йому не повірить.

- Що він тобі зробив, Дідіку? - спитала тремтячим голосом тітка Петунія, витираючи губкою блювотиння з синової шкіряної куртки. - Це було... було, ти знаєш, про що я, золотко? Він скористався... тією штукою?

Поволі й боязко Дадлі кивнув.

- Брехня! - різко заперечив Гаррі. Тітка Петунія зойкнула, а дядько Вернон стиснув кулаки. - Я йому нічого не робив, то був не я, то...

Однак саме тієї миті у кухонне вікно залетіла сова-сипуха. Мало не черкнувши по голові дядька Вернона, вона перетнула кухню, кинула Гаррі під ноги великий пергаментний конверт, що його тримала в дзьобі, елегантно розвернулася, зачепивши кінчиками крил холодильник, і вилетіла геть.

- СОВИ! - заревів дядько Вернон і притьмом зачинив кухонне вікно, а на його скроні сердито запульсувала жилка. - ЗНОВУ ТІ СОВИ! Я НЕ ПОТЕРПЛЮ У СВОЇЙ ХАТІ СОВ!

Та Гаррі вже роздер конверт і витяг листа. Серце йому гупало десь аж наче під горлом.

Дорогий містере Поттере!

Ми довідалися, що Ви виконали закляття «Патронус» сьогодні о 21:23 у заселеному маґлами районі і в присутності маґла.

За таке серйозне порушення Указу про обмеження неповнолітнього чаклунства Вас відраховано з Гоґвортської школи чарів і чаклунства. Представники міністерства невдовзі прибудуть до місця Вашого проживання задля знищення Вашої чарівної палички.

У зв'язку з тим, що Ви вже отримували офіційне попередження за попереднє правопорушення, згідно з 13-ою статтею Статуту про секретність Міжнародної конфедерації чаклунів, з прикрістю повідомляємо, що Ви маєте бути присутні на дисциплінарному слуханні справи у Міністерстві магії о 9:00 дванадцятого серпня.

Сподіваюся, у Вас усе гаразд.

Щиро Ваша

Мафальда Гопкірк,

відділ боротьби з надуживання чарами,

Міністерство магії