Гаррі Поттер. Гепталогія

- Пріорі Інкантатем, - пробурмотів він.

Їхні з Гаррі погляди зустрілися й між ними з'явився невидимий промінь розуміння.

- Ефект зворотного перебігу заклять? - спитав Сіріус.

- Саме так, - підтвердив Дамблдор. - У чарівних паличок Гаррі та Волдеморта однакові серцевини. Обидві містять перо того самого фенікса. Оцього фенікса, до речі, - додав він, вказуючи на червоне й золоте пір'я птаха, який мирно вмостився на колінах у Гаррі.

- Пір'їна в моїй паличці - від Фоукса? - вражено перепитав Гаррі.

- Так, - кивнув Дамблдор, - містер Олівандер чотири роки тому відразу, як ти вийшов з його крамниці, написав мені, що ти купив другу паличку.

- Що ж трапляється, коли паличка зустрічає свою сестру? - запитав Сіріус.

- Одна проти одної вони не діятимуть, - пояснив Дамблдор. - Якщо ж власники паличок змусять їх до битви... тоді станеться дуже дивне. Одна з них зробить так, щоб друга відтворила здійснені нею чари - тільки у зворотному порядку. Спершу останнє... тоді попереднє...

Він запитально глянув на Гаррі, і Гаррі кивнув.

- Отож, - повільно мовив Дамблдор, не зводячи з Гаррі очей, - повинен був з'явитися Седрик.

Гаррі знову кивнув.

- Діґорі ожив? - спитав Сіріус.

- Жодне закляття не може розбудити мертвого, - з гіркотою промовив Дамблдор. - З'явитися могло хіба що зворотне відлуння. З чарівної палички з'явилася тінь живого Седрика... Правду кажу, Гаррі?

- Він зі мною говорив, - підтвердив Гаррі, знову затремтівши. - Цей... цей Седриків привид, чи що воно таке, говорив.

- Відлуння, - сказав Дамблдор, - яке зберегло Седриків вигляд і вдачу. Гадаю, потім виникли схожі образи... Давніші жертви Волдемортової палички...

- Старий чоловік, - здушено проказав Гаррі. - Берта Джоркінз. І...

- Твої батьки? - тихо запитав Дамблдор.

- Так, - підтвердив Гаррі.

Сіріус до болю стиснув йому плече.

- Останні вбивства, скоєні чарівною паличкою, - кивнув Дамблдор. - У зворотному порядку. Їх виникло б іще більше, якби ти не розірвав зв'язку. Скажи, Гаррі, ці відлуння, ці тіні... що вони робили?

Гаррі описав, як постаті, що з'являлися з чарівної палички, ходили попід стінами золотої клітки, і що здавалося, наче Волдеморт їх боїться. Розповів, як тінь батька порадила, що робити, а Седрик проказав своє останнє прохання.

На цьому місці Гаррі зрозумів - він не зможе продовжувати далі. Він озирнувся на Сіріуса й побачив, що той сховав обличчя в долонях.

Фоукс раптом злетів з його колін і опустився на підлогу. Він поклав свою прекрасну голову на ушкоджену ногу Гаррі, і великі перлини сліз покотилися з феніксових очей на рану, завдану павуком. Біль розвіявся. Шкіра затяглася. Нога знову була здорова.

- Повторюю знову, - сказав Дамблдор, коли фенікс злетів і сів на своє сідало біля дверей. - Цієї ночі ти, Гаррі, виявив відвагу, якої я від тебе не сподівався. Таку саму відвагу виявили люди, які померли в боротьбі з Волдемортом на вершині його могутності. На тебе впала ноша дорослого чарівника і ти показав, що можеш її витримати. І ти віддав нам усе, на що ми мали право сподіватися. Ходімо зі мною до лікарні. Не повертайся сьогодні до гуртожитку. Трохи сонних крапель та спокою... Сіріусе, ти хотів би побути з ним?

Сіріус кивнув і підвівся. Він знову перетворився на великого чорного пса і разом з Дамблдором та Гаррі вийшов з кабінету, супроводжуючи їх до лікарні.

Коли Дамблдор відчинив двері, Гаррі побачив місіс Візлі, Білла, Рона та Герміону, які зібралися навколо стурбованої мадам Помфрі. Вони вимагали, щоб вона відповіла, де Гаррі і що з ним сталося.

Щойно Гаррі, Дамблдор та чорний пес увійшли, як усі заметушилися, а місіс Візлі вигукнула:

- Гаррі! О Гаррі!

Вона кинулася до нього, та Дамблдор загородив їй дорогу.

- Молі, - сказав він, піднімаючи руку - будь ласкава, послухай мене. Цієї ночі Гаррі довелося пройти через жахливі випробування. Щойно він мені про них розповів. Зараз йому необхідний сон, а ще - спокій і тиша. Якщо він захоче, щоб ви з ним побули, - додав директор, глянувши на Рона, Герміону та Білла, - то можете залишитися. Але я не хотів би, щоб ви його розпитували, доки він сам буде готовий розповісти. І зрозуміло - не тепер.

Місіс Візлі кивнула. Обличчя в неї було дуже бліде.

Вона повернулася до Рона, Герміони та Білла, які стояли мовчки, й зашипіла:

- Чули? Йому потрібна тиша!

- Пане директоре, - озвалася мадам Помфрі, дивлячись на великого чорного пса, - чи можу я поцікавитися: що це...

- Цей пес якийсь час побуде з Гаррі, - просто відповів Дамблдор. - Запевняю - він прекрасно дресирований... Гаррі, я зачекаю, поки ти ляжеш.

Гаррі відчув величезну вдячність за те, що Дамблдор попросив ні про що його не розпитувати. Ні, бачити він їх хотів - але думка, що доведеться ще раз усе пояснювати, ще раз ділитися пережитим, була понад його сили.

- Гаррі, я до тебе повернуся, тільки-но зустрінуся з Фаджем, - сказав Дамблдор. - Прошу тебе залишатися тут і завтра, аж поки я звернуся до учнів і все поясню.

З цими словами він вийшов.

Коли мадам Помфрі вела Гаррі до найближчого ліжка, у віддаленому кутку палати він помітив справжнього Муді, який і досі не прийшов до тями. Його дерев'яна нога та магічне око лежали на тумбочці біля нього.

- Що з ним? - спитав Гаррі.

- Усе буде добре, - заспокоїла його мадам Помфрі, подаючи піжаму і засуваючи завіси. Гаррі скинув мантію, одягнув піжаму і ліг. Рон, Герміона, Білл, місіс Візлі та чорний пес зайшли за завісу й посідали на стільці по обидва боки ліжка. В Ронових та Герміониних очах була якась настороженість, наче вони боялися Гаррі.

- Зі мною все добре, - сказав він. - Я просто втомлений.

Очі місіс Візлі наповнилися слізьми, і вона вкотре без потреби поправила Гарріну ковдру.

Мадам Помфрі, що вибігала у свій кабінет, повернулася з золотим келихом та з пляшечкою якоїсь фіолетової настоянки.

- Гаррі, випий, - сказала вона. - Це настоянка для сну без сновидінь.

Гаррі взяв келих і зробив кілька великих ковтків. Відразу ж відчувся страшенно сонним. Усе навколо мовби затягло туманом. Лікарняні лампи по-дружньому підморгували йому крізь завіси. Тіло все глибше занурювалося у тепло пухової перини. Не встиг він допити настоянку й промовити хоч слово, як утома взяла гору - Гаррі заснув.

*

Гаррі прокинувся, і йому було так тепло, так сонно, що він навіть не розплющував очей, бажаючи знову заснути. Палата була освітлена так само тьмяно і він не сумнівався, що зараз ніч, і що спав він недовго.

Тоді почув коло себе шепіт.

- Якщо вони не замовкнуть, він прокинеться!

- Про що вони галасують? Невже знову щось сталося?

Гаррі розплющив очі, але все було, наче в тумані. Хтось зняв його окуляри. Поряд він бачив розмиті постаті місіс Візлі та Білла. Місіс Візлі стояла.

- Це голос Фаджа, - прошепотіла вона. - А це Мінерви Макґонеґел, правда? Та про що ж вони сперечаються?

Тепер Гаррі теж почув: хтось, галасуючи, поспішав до лікарні.

- Мінерво, це прикро, але все одно... - дуже голосно говорив Корнеліус Фадж.

- Ви не мали права приводити його в замок! - закричала професорка Макґонеґел. - Якщо Дамблдор довідається...

Гаррі почув, як відчинилися двері лікарні. Білл відсунув завісу й усі подивилися на двері - тому ніхто не помітив, що Гаррі сів на ліжку й нап'яв окуляри.

Фадж похапцем увійшов до палати. За ним поспішали професорка Макґонеґел та Снейп.

- Де Дамблдор? - суворо звернувся Фадж до місіс Візлі.

- Його тут немає, - сердито відповіла та. - Це лікарня, пане міністре, вам краще...

Та двері знову відчинилися і до палати увійшов Дамблдор.

- Що сталося? - рішуче спитав директор, переводячи погляд з Фаджа на професорку Макґонеґел. - Чому ви турбуєте цих людей? Мінерво, ти мене дивуєш - я ж тебе просив охороняти Барті Кравча.

- Дамблдоре, більше немає потреби його охороняти! - вигукнула професорка. - Міністр про це вже подбав!