Страница 299 из 755
- Трохи по мені пройшлася, - легковажно сказав Гаррі, згортаючи газету.
За слизеринським столом з нього реготали Мелфой, Креб та Ґойл. Вони крутили біля скронь вказівними пальцями, кривили божевільні гримаси і по-зміїному вивалювали язики.
- Як вона дізналася, що на віщуванні в тебе розболівся шрам? - спитав Рон. - Вона не могла там бути, не могла про це почути...
- Вікно було відчинене, - сказав Гаррі. - Я його відчинив, щоб подихати...
- Ви були на вершечку Північної вежі! - вигукнула Герміона. - Твій голос не міг долинути аж донизу!
- Це ж ти в нас розслідуєш магічні методи підслуховування! - відрізав Гаррі. - От і скажи, як їй це вдалося!
- Я намагалася! - мовила Герміона. - Але я... Але...
Дивний сонний вираз з'явився раптом на її обличчі. Вона підняла руку з розчепіреними пальцями і пригладила волосся.
- Що з тобою? - спохмурнів Рон.
- Все нормально, - майже не дихаючи, відповіла Герміона. Вона ще кілька разів провела долонею по волоссі і раптом, приклавши руку до рота, почала говорити в неї, наче в невидиму рацію. Гаррі з Роном перезирнулися.
- А я й не здогадувалася, - проказала Герміона, дивлячись перед собою. - Здається, я знаю... бо тоді ніхто більше не міг побачити... навіть Муді... і вона змогла б вибратися на підвіконня... але ж їй заборонено... їй абсолютно заборонено... Здається, ми її підловили! Я на дві секунди збігаю в бібліотеку - щоб переконатися!
З цими словами Герміона схопила портфель і вилетіла з Великої зали.
- У нас за десять хвилин екзамен з історії магії! - закричав їй услід Рон. Це ж треба, - обернувся він до Гаррі, - так ненавидить ту кляту Скітерку, що через неї готова спізнитися на екзамен. Ти що робитимеш на іспиті в Бінса - знову читатимеш?
Звільнений від підсумкових іспитів як чемпіон Тричаклунського турніру, Гаррі на кожному екзамені сидів у кінці класу й вишукував свіжі закляття для третього завдання.
- Мабуть, що так, - відповів він. Та саме тієї миті побачив, що до них наближається професорка Макґонеґел.
- Поттере, після сніданку чемпіони збираються в кімнаті за залою, - повідомила вона.
- Але ж завдання почнеться аж увечері! - злякавшись, що переплутав час, Гаррі перекинув яєшню.
- Мені це відомо, - сказала вона. - На останнє завдання запрошено родичів чемпіонів. Ця зустріч для вас - нагода з ними привітатися.
Професорка ліпша. Гаррі вражено дивився їй услід.
- Невже вона думає, що до мене приїдуть Дурслі? - ошелешено спитав він Рона.
- Не знаю, - сказав Рон. - Гаррі, я мушу бігти, бо спізнюся на екзамен. Бувай.
Гаррі доїдав сніданок, а Велика зала поступово порожніла. Флер Делякур підвелася з-за рейвенкловського столу і разом з Седриком зайшла в бічну кімнату. Крум незграбно подався слідом. А Гаррі навіть з місця не зрушив. Йому зовсім не хотілося туди йти. У нього не було рідних, не було кому приїхати й подивитися, як він ризикує життям. Але щойно він підвівся, міркуючи, що з таким самим успіхом може піти до бібліотеки й пошукати ще якихось заклять, як з дверей кімнати вигулькнула голова Седрика.
- Гаррі, йди сюди, тебе чекають!
Ошелешений до краю, Гаррі встав. Але ж Дурслі не могли тут з'явитися! Він рушив до дверей і відчинив їх.
Седрик зі своїми батьками стояв одразу за дверима. В одному з кутків Крум швидко розповідав щось по-болгарськи своїм чорнявим мамі й татові. Гачкуватий ніс він успадкував від батька. З протилежного боку кімнати Флер щебетала щось французькою, звертаючись до мами, яка тримала за руку молодшу дочку, Ґабріель. Дівчинка помахала Гаррі рукою. Гаррі помахав у відповідь. І тоді він побачив місіс Візлі та Білла. Вони стояли перед каміном і сяйливо йому всміхалися.
- Несподіванка! - радісно вигукнула місіс Візлі, коли широко усміхнений Гаррі підійшов до них. - Гаррі, ми надумали приїхати й на тебе подивитися!
Вона нахилилася й поцілувала його в щоку.
- Усе гаразд? - спитав Білл, щиро тиснучи Гаррі руку. - Чарлі теж дуже хотів приїхати, але не зміг вирватися. Він казав, що ти просто блискуче переміг рогохвістку.
Гаррі спостеріг, що Флер Делякур через материне плече розглядає Білла з помітним зацікавленням. Видно було, що ані довге волосся, ані намисто з іклів не викликає в неї обурення.
- Дуже люб'язно з вашого боку, - промовив Гаррі до місіс Візлі. - А я було подумав... що Дурслі...
- Гм... - місіс Візлі стисла губи. Вона завжди стримувалася, щоб не сказати при Гаррі нічого поганого про Дурслів, але, коли їх згадували, очі в неї спалахували.
- Як чудово знову тут опинитися, - промовив Білл, оглядаючи кімнату (Віолетта, подруга Гладкої Пані, підморгнула йому зі своєї рами). - Уже п'ять років тут не був. А та картина з божевільним лицарем є й досі? З сером Кадоґаном...
- О, так, - підтвердив Гаррі. З сером Кадоґаном він стикався торік.
- А Гладка Пані? - поцікавився Білл.
- Вона ще за моїх часів була тут, - сказала місіс Візлі. - Ніколи не забуду, як вона картала мене за те, що я повернулася до спальні о четвертій ранку..
- Що це ти робила поза спальнею о четвертій ранку? - здивувався Білл.
Місіс Візлі всміхнулася. Її очі весело заблищали.
- Ми з твоїм батьком ходили на нічну прогулянку, - пояснила вона. - Його зловив Аполіон Прінґл, тодішній сторож. У батька й досі є сліди.
- Гаррі, проведеш нам екскурсію? - спитав Білл.
- Звичайно, - кивнув Гаррі й вони рушили до дверей, що вели у Велику залу.
Коли проходили повз Амоса Діґорі, той обернувся:
- А ось і ти! - гукнув він, міряючи Гаррі поглядом. - Мабуть, тепер, коли Седрик обігнав тебе за очками, ти вже не такий самовпевнений?
- Що? - здивувався Гаррі.
- Не зважай, - тихо сказав Седрик, насупившись. - Він злиться після того, як прочитав статтю Ріти Скітер - пам'ятаєш, про те, що ти єдиний чемпіон з Гоґвортсу.
- Але ж він її не спростував! - проголосив Амос Діґорі так, щоб Гаррі, який разом з Біллом та місіс Візлі виходив з кімнати, зміг його почути. - Та нічого... Ти йому, Седрику, ще покажеш. Ще раз його поб'єш, правда?
- Амосе, Ріта Скітер аж казиться, якщо комусь не накапостить! - роздратовано кинула місіс Візлі. - Працюючи в міністерстві, ти мав би це знати!
Містер Діґорі зібрався відповісти щось сердите, але дружина взяла його за руку, тож він просто стенув плечима й відвернувся.
Ранок для Гаррі видався дуже приємним. Він прогулювався з місіс Візлі та Біллом залитими сонцем шкільними угіддями, показував їм бобатонську карету й дурмстрензький корабель. Місіс Візлі дуже зацікавила Войовнича Верба, бо її посадили вже після того, як вона закінчила школу. Верба нагадала їй про Геґрідового попередника, лісника, якого звали Оґ.
- Як там Персі? - поцікавився Гаррі, коли вони оглядали оранжереї.
- Не надто добре, - відповів Білл.
- Він дуже смутний, - місіс Візлі стишила голос і роззирнулася. - Міністерство не хоче привертати уваги до зникнення містера Кравча, але Персі постійно тягають на допити щодо вказівок, які містер Кравч йому присилає. Здається, є думка, що ті вказівки пише не він. Персі тепер дуже нелегко. У міністерстві йому не дозволили бути сьогодні п'ятим суддею замість Кравча. Суддею буде Корнеліус Фадж.
Вони повернулися до замку аж під обід.
- Мамо! Білл! - спантеличено вигукнув Рон, підійшовши до ґрифіндорського столу. - Чому це ви тут?
- Приїхали подивитися на останнє завдання Гаррі! - радісно повідомила місіс Візлі. - Мушу зізнатися, що це страшенно приємно - не стирчати коло плити. Як твій іспит?
- А... Нормально, - відповів Рон. - Не міг пригадати імен усіх ґоблінів-повстанців, тому декілька вигадав. Але це нічого, - додав він, накладаючи собі на тарілку шматок корнуельського пирога і ніби не помічаючи, як суворо дивиться на нього місіс Візлі, - усіх їх звали якщо не Бодрод Бородатий, то Урґ Невмиваний, і вигадати було нескладно.
Фред, Джордж і Джіні сіли біля них, і Гаррі стало так добре, наче він знову опинився в «Барлозі». Він навіть забув про хвилювання перед сьогоднішнім завданням, і аж тоді, коли посеред обіду з'явилася Герміона, він згадав, що вона мала якесь припущення про Ріту Скітер.