Страница 295 из 755
- Це Антонін Дологов, - сказав він. - Я... Я бачив, як він закатував незліченну кількість маґлів та... та супротивників Темного Лорда.
- І сам йому допомагав катувати, - пробурмотів Муді.
- Ми Дологова вже заарештували, - сказав Кравч. - Спіймали його відразу після вас.
- Невже? - очі Каркарофа розширилися. - Я... я дуже радий це чути!
Та було помітно, що це не так. Каркарофа новина вразила. Він назвав ім'я - і це нічого йому не дало.
- Ще якісь? - холодно спитав Кравч.
- Так-так... був іще Розьє, - швидко вигукнув Каркароф. - Еван Розьє.
- Розьє мертвий, - сказав Кравч. - Його теж упіймали незабаром після вас. Він вирішив за краще відбиватися, і був убитий у сутичці...
- І забрав з собою частинку мене, - прошепотів Муді. Гаррі придивився й побачив, як він показує на свій ніс, де не вистачало чималого шматка.
- Розьє заслужив смерті, як ніхто! - сказав Каркароф. У його голосі вчувалися панічні нотки. Він почав боятися, що його інформація не знадобиться міністерству. Погляд Каркарофа метнувся до дверей, за якими, поза сумнівом, на нього чекали дементори.
- Ще якісь? - запитав Кравч.
- Так! - закивав Каркароф. - Ще Траверс - він помагав убивати Маккінонів! Мульцибер - він спеціалізувався на заклятті «Імперіус» і змусив силу-силенну людей до жахливих вчинків! Ще Руквуд - він був шпигуном і постачав Тому-Кого-Не-Можна-Називати корисну інформацію з самого міністерства!
Цього разу Каркароф, здається, влучив у яблучко. Публіка загула, перемовляючись.
- Руквуд? - перепитав містер Кравч, киваючи жінці, що сиділа перед ним. Та відразу ж почала щось писати на аркуші пергаменту. - Авґустус Руквуд з відділу таїнств?
- Саме так, - швидко підтвердив Каркароф. - Думаю, він використовував добре налагоджену мережу чарівників, що збирали інформацію, як усередині міністерства, так і за його межами...
- Але Траверса й Мульцибера ми вже взяли, - сказав містер Кравч. - Каркароф, якщо це все, вас повернуть до Азкабану, поки ми не вирішимо...
- Це ще не все! - у відчаї закричав Каркароф. - Стривайте, я скажу ще!
Навіть у світлі смолоскипів Гаррі бачив, як Каркароф укрився потом. Його бліде лице різко контрастувало з чорним волоссям та бородою.
- Снейп! - заволав він. - Северус Снейп!
- Снейпа наша рада виправдала, - холодно мовив Кравч. - За нього поручився Албус Дамблдор.
- Ні! - з усієї сили закричав Каркароф. Ланцюги не відпускали його з крісла. - Я вас запевняю! Северус Снейп - смертежер!
Дамблдор звівся на ноги:
- Я вже давав свідчення з цього приводу, - спокійно промовив він. - Северус Снейп і справді був смертежером. Та він перейшов на наш бік ще перед падінням лорда Волдеморта. Ризикуючи собою, він шпигував на нашу користь. Тепер з нього такий самий смертежер, як і з мене.
Гаррі глянув на Дикозора Муді, обличчя якого мало вельми скептичний вираз.
- Що ж, Каркароф, - незворушно сказав Кравч. - Ви нам допомогли. Я перегляну вашу справу. А поки що ви повернетеся до Азкабану...
Голос містера Кравча почав стихати. Гаррі озирнувся. Підвал танув, наче дим. Усе зникало, він бачив лише власне тіло, решту поглинала темрява...
І раптом підвал знову повернувся. Гаррі сидів на іншому місці. Так само на найвищій лаві, але тепер ліворуч від містера Кравча. Атмосфера була цілком інакша: спокійна, навіть весела. Чарівниці й чарівники розмовляли між собою, наче прийшли на якесь спортивне змагання. Увагу Гаррі привернула чарівниця, що сиділа біля протилежної стіни, на середній лаві. Вона мала коротке біляве волосся, була вбрана в червону мантію і гризла кінчик ядучо-зеленого пера. Безперечно, то була молода Ріта Скітер. Гаррі озирнувся. Дамблдор знову сидів поруч, вбраний у нову мантію. Містер Кравч мав стомлений і хворобливий вигляд. Гаррі зрозумів: це був інший спогад, інший день... інший суд.
Двері відчинилися і до приміщення увійшов схвильований Лудо Беґмен.
Але то був не теперішній огрядний Лудо Беґмен зі зламаним носом, а справжній квідичист, чоловік у розквіті сил: високий, худий і м'язистий. Беґмен сів у крісло, та воно не зв'язало його, як Каркарофа - і від цього, вочевидь, Лудо посміливішав. Він поглянув на публіку, помахав рукою кільком знайомим і навіть спромігся витиснути кволу усмішку.
- Лудо Беґмен, вас прикликано сюди, на засідання Ради магічного права, щоб ви відповіли на обвинувачення, пов'язані з діяльністю смертежерів, - проказав містер Кравч. - Ми вислухали свідчення проти вас і майже готові виголосити наш присуд. Чи ви хочете щось додати до свого зізнання перед тим, як ми виголосимо вирок?
Гаррі не міг повірити власним вухам. Лудо Беґмен - смертежер?
- Тільки те, що... - Беґмен і далі силувався витискати з себе посмішку, - тільки те, що я трохи бовдур...
Кілька чарівників і чарівниць поблажливо всміхнулися. Та містер Кравч не поділяв їхнього ставлення. Він дивився на Лудо Беґмена з виразом крайньої суворості та неприязні.
- Ти ще ніколи не був правдивіший, хлопче, - прошепотів хтось за Дамблдором. Гаррі озирнувся і побачив Муді. - Якби я не знав, що він завжди був тупуватий, то подумав би, що йому бладжером відбило мозок...
- Лудовік Беґмен, ви були спіймані на передаванні інформації прибічникам лорда Волдеморта, - сказав містер Кравч. - Тому я пропоную термін ув'язнення в Азкабані не коротший, ніж...
Але з якоїсь лави почувся сердитий вигук. Кілька чарівників та чарівниць звелися на ноги, хитаючи головами й навіть махаючи містерові Кравчу кулаками.
- Та я ж вам казав, що не здогадувався! - наполегливо перекрикував публіку Беґмен. Його круглі блакитні очі розширилися. - Взагалі не знав! Старий Руквуд був другом мого тата... Та я ніколи й не припускав, що він може бути разом з Відомо-Ким! Я думав, що збираю інформацію для наших! І Руквуд весь час казав, що знайде мені роботу в міністерстві... бо квідич для мене закінчився... Я ж не можу, щоб мене все життя били бладжерами!
Публіка загиготіла.
- Питання буде винесено на голосування, - холодно сказав містер Кравч. Він обернувся праворуч. - Нехай присяжні піднімуть руки... хто за ув'язнення?
Праворуч від Гаррі ніхто руки не підняв. Чимало чарівників та чарівниць з інших лавок почали аплодувати. Одна чарівниця з присяжних підвелася.
- Так? - гарикнув Кравч.
- Ми хочемо привітати містера Беґмена з чудовою грою за Англію проти Туреччини минулої суботи, - на одному подисі проказала чарівниця.
Містер Кравч ледь не луснув зі злості. Підвал загримів оплесками. Беґмен устав і радісно вклонився.
- Він вартий зневаги, - буркнув містер Кравч, сідаючи поруч з Дамблдором, поки Беґмен виходив з підвалу. - Руквуд справді знайшов йому роботу... День, коли Лудо Беґмен почне в нас працювати, буде найсумнішим днем міністерства...
І підвал знову розтанув. Коли він з'явився втретє, Гаррі роззирнувся. Вони з Дамблдором сиділи біля містера Кравча, однак атмосфера знову змінилася. Панувала тиша, яку порушувало лише схлипування худенької, кволої на вигляд чарівниці, що сиділа з другого боку від містера Кравча. Тремтячими руками вона притискала до рота хустинку. Гаррі поглянув на Кравча - той був похмурий і сивіший, ніж перед цим. На скроні пульсувала жилка.
- Приведіть їх, - наказав він, і його голос лунко озвався в тиші підвалу.
Двері в кутку знову відчинилися. Цього разу увійшло шестеро дементорів, супроводжуючи групу з чотирьох людей. Глядачі почали обертатися, щоб поглянути на містера Кравча. Декотрі перешіптувалися.
Посеред приміщення стояло вже не одне, а чотири крісла з ланцюгами на бильцях. Дементори посадили туди своїх в'язнів. Першим був кремезний чоловік, який байдужо дивився на Кравча. Другий - худіший і значно нервовіший. Його погляд метався по залі. Третя була жінка з густим лискучим темним волоссям і напівзаплющеними очима. Вона сиділа в кріслі з ланцюгами, наче на троні. Останній - хлопець років вісімнадцяти, переляканий і наче заціпенілий. Він тремтів, скуйовджене волосся солом'яного кольору спадало йому на обличчя, веснянкувата шкіра була молочно-біла. Худенька чарівниця поруч із Кравчем почала хитатися вперед-назад на своєму місці, намагаючись приглушити ридання хустинкою.