Гаррі Поттер. Гепталогія

Він не знав, радіти тому, що побачив, чи навпаки. Мабуть, усе-таки краще. Перший шок уже позаду. Можливо, якби він у вівторок побачив драконів уперше, то зомлів би на очах у цілої школи... хоч невідомо, чи він і так не зомліє... Адже він буде озброєний лише чарівною паличкою, котра йому зараз здавалася простою дерев'яною трісочкою супроти п'ятнадцятиметрової лускатої, вкритої шпичаками й вогнедихої драконки. І він буде змушений повз неї пройти. А всі дивитимуться. Як це зробити?

Гаррі побіг уздовж краю лісу. Йому залишалося, може, з п'ятнадцять хвилин, щоб повернутися до каміна й поговорити з Сіріусом. Він ще ніколи й ні з ким не прагнув так розмовляти! І тут, без жодного попередження, він наштовхнувся на щось дуже тверде.

Гаррі впав на спину, окуляри з'їхали набік, і він ледве встиг прикритися плащем. Поруч пролунав голос:

- Ой! Хто тут?

Гаррі похапцем перевірив, чи плащ прикриває його всього, й принишк на землі, дивлячись на темний силует чарівника, на котрого він наскочив. Упізнав цапину борідку... це був Каркароф.

- Хто тут? - підозріливо повторив Каркароф, роззираючись у темряві. Гаррі мовчав і не ворушився. Минула хвилина, і Каркароф, мабуть, вирішив, що наштовхнувся на якусь тварину. Він нахилився, придивляючись, мовби шукав якогось пса. Тоді знову сховався під деревами й почав пробиратися в напрямку загороди з драконами.

Дуже повільно та обережно Гаррі звівся на ноги і якомога тихіше рушив у темряві назад до Гоґвортсу.

Він анітрохи не сумнівався в намірах Каркарофа. Той крадькома зійшов зі свого корабля, щоб з'ясувати, яким буде перше завдання. Можливо, він побачив Геґріда і мадам Максім, що удвох ішли до лісу - їх було важко не помітити навіть на відстані... і ось тепер Каркарофу залишалося тільки йти на звук голосів. І він, як і мадам Максім, знатиме, яка несподіванка готується для чемпіонів. Виглядало, що єдиним чемпіоном, який у вівторок нічого не знатиме, буде Седрик.

Гаррі підійшов до замку, прослизнув у передні двері й побіг мармуровими сходами. Він задихався, але не наважувався сповільнити біг... залишалося менше п'яти хвилин, щоб добігти до каміна...

- Бридня! - захекано гукнув він Гладкій Пані, що дрімала у своїй портретній рамі перед отвором.

- Як скажеш, - сонно пробурмотіла та, не розплющуючи очей, і картина відхилилася вбік. Гаррі заліз усередину. Вітальня була порожня. Судячи з нормального запаху, Герміоні не довелося вдаватися до какобомб, щоб дати змогу йому з Сіріусом побути сам на сам.

Гаррі зняв плаща-невидимку і впав у крісло біля каміна. Вітальня була огорнута напівтемрявою. Єдиним джерелом світла було полум'я в каміні. Поряд, на столі, поблискували значки «Підтримуйте СЕДРИКА ДІҐОРІ», що їх намагалися вдосконалити брати Кріві. Там тепер світився напис «ПОТТЕР-СУПЕРСМЕРДОТТЕР». Гаррі глянув на камін і аж підскочив.

Прямо з вогню стирчала Сіріусова голова. Якби Гаррі не бачив, як містер Діґорі точнісінько те саме робив на кухні у Візлів, то він би до смерті перелякався. Натомість на його обличчі розцвіла перша за багато днів усмішка, він зіскочив з крісла, присів навпочіпки біля каміна й вигукнув: - Сіріусе... як справи?

Сіріус дуже сильно змінився з часу їхньої зустрічі. Тоді, коли вони прощалися, Сіріус мав виснажене й запале обличчя, облямоване довгим чорним сплутаним волоссям. Тепер волосся в нього було коротке й чисте, обличчя пашіло здоров'ям, і сам Сіріус здавався значно молодшим - майже таким, як на тій єдиній фотографії з весілля Поттерів, що її мав Гаррі.

- Про мене не турбуйся. А от як ти? - занепокоєно спитав Сіріус.

- Зі мною все... - Гаррі хотів було сказати «гаразд», та не зумів. Не встиг він отямитися, як уже розповідав про те, як ніхто не повірив, що він не з власної волі потрапив до числа учасників турніру, про те, як Ріта Скітер понаписувала про нього сім мішків гречаної вовни у «Щоденному віщуні», про те, що він і кроку ніде не може ступити, щоб з нього хтось не знущався... і про Рона, який йому не вірить, який йому заздрить,..

- ...а тепер ось Геґрід показав, що мене чекає під час першого завдання. А це, Сіріусе, дракони, і мені гаплик, - у відчаї завершив він розповідь.

Сіріус дивився на нього стурбованими очима, які ще не позбулися погляду, набутого в Азкабані - заціпенілого й зацькованого. Він не перебивав Гаррі, поки той не виговорився, але тепер сказав:

- Гаррі, з драконами ми ще впораємося, але про це за хвилину - в мене небагато часу.. Я вдерся в будинок одних чаклунів, щоб скористатися їхнім каміном, але вони щомиті можуть повернутися. Я мушу тебе про щось попередити.

- Про що саме? - спитав Гаррі, відчуваючи, що настрій у нього знову погіршується... але хіба може бути щось страшніше за драконів?

- Гаррі, - почав Сіріус, - Каркароф був смертежером. Ти знаєш, хто такі смертежери, правда?

- Так... він... як це?

- Його впіймали, він сидів зі мною в Азкабані, але його випустили. Я можу закластися на що завгодно, але Дамблдор саме тому й запросив цього року до Гоґвортсу аврора - щоб за ним пильнувати. Каркарофа впіймав Муді. Він і посадив його в Азкабан.

- Каркарофа випустили? - поволі перепитав Гаррі. Його мозок відмовлявся сприймати чергову порцію шокуючої інформації. - Але чому?

- Він пішов на певну угоду з Міністерством магії, - промовив з гіркотою Сіріус. - Сказав, що визнає свої помилки, а тоді почав називати імена... замість нього в Азкабані опинилося багато інших людей... він там не дуже популярний, мушу тобі сказати. А вийшовши на волю, він, наскільки мені відомо, навчив темних мистецтв не одного учня в тій своїй школі. Тож остерігайся також і дурмстрензького чемпіона.

- Гаразд, - поволі вимовив Гаррі. - Але... ти що, хочеш сказати, що це Каркароф підкинув у Келих моє прізвище? В такому випадку він прекрасний актор. Видно було, що він дуже розлючений. Хотів заборонити мені брати участь у змаганні.

- Ми знаємо, що він добрий актор, - підтвердив Сіріус, - він же переконав Міністерство магії його звільнити. Гаррі, я уважно читаю «Щоденний віщун»...

- Не ти один, - озвався з гіркотою Гаррі.

- ...і, судячи зі статті тієї Скітер, що з'явилася минулого місяця, на Муді таки нападали в ніч напередодні його прибуття у Гоґвортс. Так, я знаю, що вона вважає це черговою фальшивою тривогою, - поспіхом додав Сіріус, побачивши, що Гаррі вже роззявив рота, - але я чомусь так не вважаю. Мені здається, що хтось хотів завадити йому приїхати в Гоґвортс. На мою думку, дехто розумів, що їм буде значно важче досягти свого, коли Муді опиниться тут. Ніхто цього не стане ретельно перевіряти, бо Дико-зорові дуже часто ввижалися нападники. Але це не означає, що він не зуміє помітити справжню небезпеку. Муді був найкращим аврором міністерства.

- То... що ти хочеш сказати? - повільно запитав Гаррі. - Каркароф намагається мене вбити? Але... навіщо?

Сіріус завагався.

- До мене долинали дуже дивні чутки, - нарешті промовив він. - Останнім часом смертежери стали активніші. Вони з'явилися на Кубку світу з квідичу. Хтось вичаклував Чорну мітку... а потім... чи ти чув про ту відьму з Міністерства магії, котра десь зникла?

- Про Берту Джоркінз?

- Саме так... вона зникла в Албанії, тобто там, де, за чутками, останнім часом перебував Волдеморт... а вона ж мала знати про те, що готується Тричаклунський турнір.

- Так, але... малоймовірно, щоб вона просто так наштовхнулася на Волдеморта, - засумнівався Гаррі.

- Я знав Берту Джоркінз, - похмуро буркнув Сіріус. - Ми разом навчалися в Гоґвортсі, вона була на кілька років старша за твого батька і за мене. І була дурна як валянок. Скрізь пхала свого носа, а в голові ж - порожнісінько. Це, Гаррі, не найкраще поєднання. Мушу сказати, що заманити її в пастку було б дуже легко.

- То... то Волдеморт міг довідатися про турнір? - запитав Гаррі. - Ти це маєш на увазі? Думаєш, що Каркароф опинився тут за його наказом?

- Не знаю, - поволі вимовив Сіріус, - справді не знаю... Каркароф не повернувся б до Волдеморта без певності, що Волдеморт став достатньо могутній, щоб його захистити. Але, хоч би хто підкинув твоє прізвище в Келих, він це зробив не просто так. Тож я переконаний, що турнір виявиться доброю нагодою на тебе напасти під виглядом нещасного випадку.