Гаррі Поттер. Гепталогія

Віктор Крум випростався. Його насуплене обличчя ще більше спохмурніло, коли він глянув на Гаррі. Седрик напружено міркував, поглядаючи то на Беґмена, то на Гаррі, ніби не був певний, що правильно почув. А от Флер Делякур змахнула волоссям, усміхнулася й сказала:

- Дьюже смішьний жагт, містеге Б'еґмен.

- Жарт? - повторив збентежено Беґмен. - Та ні, аж ніяк! Келих Вогню щойно викинув Гарріне ім'я!

Крум трохи насупив свої густі брови. Седрик і далі мав чемно-розгублений вигляд.

Флер насупилася. - Алє ж тут явна п'омилька, - зневажливо кинула вона Беґменові. - Він не може змагатисья. Він є дьюжє мольодий.

- Так... це дивовижно, - зізнався Беґмен, потираючи своє гладеньке підборіддя й усміхаючись до Гаррі. - Але ж ви знаєте, що вікові обмеження були запроваджені щойно цього року, як додатковий захід безпеки. А якщо його ім'я вилетіло з Келиха... то я гадаю, що на цьому етапі вже не можна відмовлятися... такі правила, ви вже зобов'язані... Гаррі просто мусить докласти всіх зусиль, щоб...

Знову відчинилися двері за їхніми спинами, і зайшла велика група людей: професор Дамблдор, містер Кравч, професор Каркароф, мадам Максім, професорка Макґонеґел та професор Снейп. Перед тим, як професорка Макґонеґел зачинила за собою двері, Гаррі почув з-за них гудіння сотень голосів.

- Мадам Максім! - одразу вигукнула Флер, кинувшись до своєї директорки. - Вони кажють, шчьо цей маленькій хлопчік тежь буде змагатисья!

Хоч Гаррі й далі був немов очманілий, проте відчув роздратування. Маленький хлопчик?

Мадам Максім випросталася на весь свій вражаючий зріст. Головою вона зачепила люстру зі свічками, а її велетенські груди високо здійнялися під чорним єдвабом.

- Шчьо це все озьнач'ає, Дамбельдорр? - владно спитала вона.

- Я також хотів би це знати, Дамблдор, - додав професор Каркароф. Він холодно посміхався, а його блакитні очі скидалися на крижинки. - Два гоґвортські чемпіони? Я не пригадую, щоб школі-господареві дозволялося виставляти двох чемпіонів - чи я не дуже уважно перечитав правила?

Він коротко й гидко реготнув.

- C'est impossible, цє неможліво, - обурилася мадам Максім, тримаючи на плечі Флер свою велетенську руку з розкішними опалами на пальцях. - 'Оґвортс не може м'ати два ч'емпіони. Це н'есправедливо.

- Дамблдор, нам здавалося, що твоя вікова лінія не допускатиме до участі надто юних кандидатів, - сказав Каркароф з тією ж холодною посмішкою, а його очі стали ще крижанішими. - Інакше ми зі своїх шкіл теж би привезли значно більше кандидатів.

- Каркароф, тут, окрім Поттера, не винен ніхто, - м'яко втрутився Снейп. Його чорні очі лиховісно поблискували. - Дамблдор не винен, що Поттер надумав порушити правила. Він це робить постійно, відколи сюди прибув...

- Дякую, Северусе, - рішуче відказав Дамблдор, і Снейп замовк, хоч його очі й далі зловісно світилися з-під масного чорного волосся.

Професор Дамблдор подивився на Гаррі, а той глянув на нього, намагаючись угадати вираз його очей за окулярами, що скидалися на півмісяці.

- Гаррі, ти клав своє прізвище у Келих Вогню? - спокійно спитав Дамблдор.

- Ні, - відповів Гаррі. Він добре відчував, як пильно всі за ним стежать. Снейп буркнув щось недовірливе.

- Може, ти попросив когось зі старших учнів покласти його в Келих Вогню замість тебе? - допитувався Дамблдор, не звертаючи уваги на Снейпа.

- Ні, - палко заперечив Гаррі.

- Алє ж ясно, шчьо він брешє! - вигукнула мадам Максім. Снейп похитав головою, скрививши губи.

- Він не міг перетнути вікову лінію, - категорично сказала професорка Макґонеґел. - Я впевнена, що ніхто цього не заперечить...

- Дамбельдорр міг якось п'омілітися з тієї лінією, - знизала плечима мадам Максім.

- Це цілком можливо, - ввічливо погодився Дамблдор.

- Дамблдоре, ти ж чудово знаєш, що не помилився! - розсердилася професорка Макґонеґел. - Ну що за нісенітниця! Гаррі не міг перетнути лінію сам! Професор Дамблдор вважає, що він не вмовляв нікого зі старших учнів кинути пергамент за нього. На мою думку, це мало б вас усіх переконати!

Вона розлючено зиркнула на професора Снейпа.

- Містере Кравч... містере Беґмен, - сказав Каркароф, і голос у нього знову звучав єлейно, - ви наші... е-е... неупереджені судді. Ви, звичайно, погодитесь, що все це вкрай незаконно?

Беґмен витер хустинкою своє кругле хлопчаче обличчя й зиркнув на містера Кравча, що стояв збоку від каміна; його обличчя ховалося в тіні. Вигляд він мав трохи моторошний, бо напівтемрява робила його значно старшим та ще й схожим на череп. Але заговорив він своїм звичним різким голосом. - Ми мусимо виконувати правила, а правила чітко визначають, що учні, чиї імена вилетіли з Келиха Вогню, зобов'язані брати участь у турнірі.

- Барті знає всі правила напам'ять, - засяяв Беґмен і обернувся до Каркарофа та до мадам Максім, промовляючи своїм виглядом, що справу вирішено.

- Я наполягаю, щоб інші мої учні ще раз могли подати свої кандидатури, - поставив вимогу Каркароф. Від його усмішки та єлейного голосу не лишилося й сліду, а обличчя огидно скривилося. - Ви знову поставите Келих Вогню, і будемо вкидати прізвища, поки кожна школа не матиме двох чемпіонів. Так буде справедливо, Дамблдор.

- Містере Каркароф, з цього нічого не вийде, - заперечив Беґмен. - Келих Вогню вже згас... він не загориться аж до початку наступного турніру...

- ...в якому Дурмстренґ участі не братиме! - вибухнув Каркароф. - Після всіх наших зустрічей, переговорів та компромісів я такого не сподівався! Я навіть думаю, чи не поїхати нам додому!

- Порожні погрози, Каркароф! - прогарчав біля дверей чийсь голос. - Ти вже свого чемпіона не покинеш. Він повинен змагатися. Усі вони повинні змагатися. Нерозривна магічна угода, як казав Дамблдор. Доречно, правда?

Це говорив Муді, який щойно зайшов у кімнату. Він пошкутильгав до каміна, і кожен другий його крок супроводжувався голосним цоканням.

- Доречно? - перепитав Каркароф. - Муді, щось я тебе не зрозумів.

Гаррі бачив, що він намагався сказати це бундючно, ніби слова Муді його анітрохи не стосувалися, однак його видали руки, що мимоволі стислися в кулаки.

- Невже? - неголосно мовив Муді. - Каркороф, це ж так просто. Хтось опустив у Келих Поттерове прізвище, знаючи, що він буде змушений змагатися, якщо воно звідти вилетить.

- Очевідно, хтось т'акий, хто хотів д'ати 'Оґвортсу подвійню п'еревагу! - втрутилася мадам Максім.

- Цілком з вами згоден, мадам Максім, - вклонився їй Каркароф. - Я скаржитимусь у Міністерство магії та в Міжнародну конфедерацію чаклунів...

- Якщо хтось і має підстави скаржитися, то лише Поттер, - прогарчав Муді, - але... хоч це й дивно... я ще не почув від нього ні слова...

- Чього йому скагжітись? - тупнула ногою Флер Делякур. - Він отгимав можьлівість позмагат'ися. Ось ми місьяцьями чекали, чи нас обегуть! Чєсть нашіх шкіл! Пгиз тисьячя ґалєонів - та інші за це зальюбкі віддалі б жітя!

- Можливо, дехто якраз і хоче, щоб Поттер віддав своє життя, - сказав несподівано тихо Муді.

Після цих слів запанувала напружена тиша.

Лудо Беґмен, що мав доволі стривожений вигляд, нервово похитався на ногах і сказав: - Муді, друже. .. та що ти таке говориш!

- Ми всі знаємо, що професор Муді вважає день змарнованим, якщо до обіду не розкриє шість змов з метою його вбивства, - голосно сказав Каркароф. - А тепер він, мабуть, навчає цього і своїх учнів. Дивна риса для учителя захисту від темних мистецтв. Але у вас, містере Дамблдор, очевидно, були свої причини взяти його на роботу.

- Кажете, це мені ввижається? - прохрипів Муді. - Мариться? Покласти в Келих прізвище цього хлопця могли тільки кваліфіковані чаклун чи відьма...

- А які ць'ому є д'окази? - скинула вгору величезні руки мадам Максім.

- А те, що було обдурено дуже потужний магічний предмет! - сказав Муді. - Потрібні були надзвичайно сильні чари забуття, щоб примусити Келих забути, що в турнірі беруть участь лише три школи... Я припускаю, що Поттерове прізвище вкинули під маркою якоїсь четвертої школи, для певності, що він опиниться в цій категорії один-єдиний...