Гаррі Поттер. Гепталогія

- То він її зжер? - нетерпляче спитав Фред, допомагаючи Гаррі звестися на ноги.

- Так, - відповів Гаррі. - А що то було?

- Іриска-язикодризка, - весело пояснив Фред. - Це ми з Джорджем винайшли й ціле літо шукали, на кому б її випробувати...

Невеличка кухня вибухла реготом. Гаррі озирнувся й побачив, що Рон і Джордж сиділи за чистим дерев'яним столом разом з двома рудими юнаками, котрих Гаррі ніколи раніше не бачив, хоч одразу здогадався, хто це мав бути: Білл і Чарлі, двоє найстарших Ронових братів.

- Здоров був, Гаррі, - сказав один з них, усміхаючись і подаючи велику руку. Гаррі її потис, відчуваючи під пальцями мозолі й пухирі. Схоже, це був Чарлі, що працював у Румунії з драконами. Чарлі був схожий на своїх братів-близнюків, але нижчий і кремезніший за Персі й Рона, що були довготелесі й худі. Чарлі мав широке доброзичливе обличчя, обвітрене й так рясно вкрите ластовинням, що здавалося засмаглим. Руки мав м'язисті, а на одній красувався великий лискучий опік.

Усміхнений Білл звівся на ноги й теж потис Гаррі руку. Білл його дуже здивував. Гаррі знав, що той працює в чаклунському банку «Ґрінґотс», а в Гоґвортсі був старостою школи, тож завжди уявляв Білла схожим на його молодшого брата Персі - шанувальником усіляких правил та любителем усіх повчати. А виявилось, що Білл - як би це краще сказати - класний. Він був високий на зріст і мав довге волосся, зв'язане на потилиці у хвостик. У вусі мав сережку, з якої звисало щось схоже на ікло. Його одяг не здався б недоречним на будь-якому рок-концерті, хоч Гаррі помітив, що черевики в нього були виготовлені не зі звичайної, а з драконячої шкіри.

Не встиг ніхто промовити й слова, як щось легенько ляснуло, і біля Джорджа прямо з повітря виник містер Візлі. Гаррі ще не бачив його таким сердитим.

- Фреде, це було не смішно! - закричав він. - Що ти дав тому хлопцеві-маґлу?

- Нічого я йому не давав, - відповів Фред, капосно вишкірившись. - Само з рук випало... він сам винен, що зжер, я ж йому нічого не пропонував.

- Не випало! Ти впустив навмисне! - заревів містер Візлі. - Ти знав, що він з'їсть, знав, що він на дієті...

- Дуже виріс у нього язик? - нетерпляче спитав Джордж.

- На півтора метра, поки батьки дозволили мені його зменшити!

Гаррі й брати Візлі знову зареготали.

- Це не смішно! - закричав містер Візлі. - Така поведінка завдає серйозної шкоди взаєминам між чарівниками й маґлами! Я все життя боровся з поганим ставленням до маґлів, а мої власні сини...

- Ми це йому дали не тому, що він маґл! - обурився Фред.

- А тому, що він велика паскудна свиня, - додав Джордж. - Правда, Гаррі?

- Так, містере Візлі, - чесно зізнався Гаррі.

- Не в цьому суть! - лютував містер Візлі. - Ось я ще матері розповім...

- Що саме? - пролунав раптом голос.

До кухні увійшла місіс Візлі. То була низенька й пухкенька жіночка з дуже добрим обличчям, хоч у ту мить її очі підозріло звузилися.

- О, любий Гаррі, здоров був! - помітила вона його і всміхнулася. Тоді знову зиркнула на чоловіка. - То що ти маєш розповісти, Артуре?

Містер Візлі завагався. Гаррі бачив, що, хоч він і сердився на Фреда й Джорджа, однак розповідати місіс Візлі про те, що сталося, не збирався. Запанувала тиша, й містер Візлі розгублено глянув на дружину. І тут у дверях за спиною місіс Візлі з'явилися дві дівчини. Одна, з густим капітановим волоссям і величенькими передніми зубами, була приятелька Гаррі й Рона - Герміона Ґрейнджер. Друга, низенька й руда - молодша Ронова сестра Джіні. Вони обидві всміхнулися Гаррі, який також відповів їм усмішкою. Джіні відразу зашарілася. Гаррі був їй небайдужий ще відтоді, як уперше завітав до них у «Барліг».

- Що ти маєш розповісти, Артуре? - грізним тоном перепитала місіс Візлі.

- Нічого особливого, Молі, - промимрив містер Візлі, - просто Фред і Джордж... але я вже з ними поговорив...

- Що вони вичворили тепер? - занепокоїлася місіс Візлі. - Якщо це якось пов'язане з «Відьмацькими витівками Візлів»...

- Рон, може, покажеш Гаррі, де він буде спати? - спитала від дверей Герміона.

- Та він уже знає, - відповів Рон. - У моїй кімнаті, там, де й торік...

- Ми всі можемо вже йти, - багатозначно додала Герміона.

- Ага, - дійшло, нарешті, до Рона. - Звичайно.

- То ми теж підемо, - зрадів було Джордж...

- Нікуди ви не підете! - гарикнула місіс Візлі.

Гаррі з Роном вислизнули з кухні і разом з дівчатами майнули вузеньким коридорчиком до хитких сходів, що зиґзаґом здіймалися на верхні поверхи.

- Що то за «Відьмацькі витівки Візлів»? - поцікавився дорогою Гаррі.

Засміялися всі, крім Герміони.

- Коли мама прибирала в кімнаті Фреда й Джорджа, то знайшла там цілий стос бланків замовлень, - спокійно пояснив Рон. - Довжелезні списки цін на винайдені ними речі. Різні жарти, знаєш. Фальшиві чарівні палички й цукерки з усілякими фокусами. Багато всього різного. Класно, я навіть не знав, що вони стільки понавигадували...

- Ми чули, як у їхній кімнаті весь час щось вибухає, але не думали, що вони там щось виготовляють, - додала Джіні, - ми вважали, що вони просто мліють від бабахкання.

- Щоправда, більшість... та всі ті штуки, якщо чесно... були трохи небезпечні, - вів далі Рон, - а вони, знаєш, збиралися продавати їх у Гоґвортсі, щоб заробити трохи грошенят. І мама почала біситися. Заборонила їм те все виготовляти і попалила всі бланки замовлень... вона й так уже була на них зла. Вони отримали менше СОВ, ніж вона сподівалася.

СОВи - то були Середні Оцінки Взірцевих учнів, що виставлялися п'ятикласникам у Гоґвортсі наприкінці навчального року.

- А тоді ще була велика сварка, - сказала Джіні, - бо мама хоче, щоб вони, як і тато, пішли працювати в Міністерство магії, а вони кажуть: «Нас це не цікавить», і мріють відкрити крамничку жартів.

На цих словах відчинилися двері на третьому поверсі. Звідти визирнуло роздратоване обличчя в рогових окулярах.

- Привіт, Персі, - сказав Гаррі.

- О, Гаррі, здоров, - відповів йому Персі. - А я думаю - хто це тут галасує? Я тут працюю, знаєш... мушу закінчити доповідь... а дуже важко зосередитися, коли на сходах весь час гупають.

- Ми не гупаємо, - роздратувався Рон. - Ми ходимо. Вибач, якщо заважаємо виконувати суперсекретні завдання Міністерства магії.

- А над чим ти працюєш? - поцікавився Гаррі.

- Над доповіддю для відділу міжнародної магічної співпраці, - чванькувато пояснив Персі. - Ми намагаємося встановити стандартну норму товщини казанів. Стінки деяких імпортних казанів затонкі... рівень протікань щороку зростає майже на три відсотки...

- Ця доповідь цілковито змінить світ, - почав глузувати Рон. - Про це напишуть на першій шпальті «Щоденного віщуна»: «Казани, що протікають!..»

Персі почервонів.

- Можеш сміятися, Роне, - збуджено вигукнув він, - але якщо не запровадити відповідні міжнародні закони, то ринок невдовзі буде заповнений крихкою, недосконалою продукцією, що поставить під загрозу..

- Так, так, аякже, - махнув рукою Рон і рушив сходами далі. Персі грюкнув дверима своєї кімнати.

Гаррі, Герміона й Джіні стали підніматися слідом за Роном, а з кухні долинули голосні крики. Мабуть, містер Візлі розповів місіс Візлі про іриски.

Ронова кімната біля самого горища була майже така сама, як і торік, коли в ній жив Гаррі. На стінах і на похилій стелі були ті самі плакати улюбленої Ронової квідичної команди «Гармати з Чадлі». Її гравці рухалися й махали їм руками. В акваріумі на підвіконні, де раніше було повно жаб'ячої ікри, тепер сиділа одна величезна жаба.

Тут уже не було старого Ройового пацюка Скеберса, але натомість з'явилася крихітна сіра сова, та, що принесла Гаррі на Прівіт-драйв Ронового листа. Вона підстрибувала в маленькій клітці, здіймаючи шалений галас.

- Та вгамуйся ти, Леве, - мовив Рон, протискаючись між двома з чотирьох ліжок, що їх ледве втиснули в цю кімнатку. - 3 нами будуть Фред і Джордж, бо в їхній кімнаті поселилися Білл і Чарлі, - пояснив він Гаррі. - Персі ні з ким не хоче ділитися кімнатою, бо він мусить працювати.