Гаррі Поттер. Гепталогія

Геґрід ковтнув слину. Він безтямно блукав поглядом по хатині, мовби шукаючи хоч якийсь промінчик надії.

- Дамблдор також прийде... щоб бути при тому.. Написав мені зранку. Каже, що хтів би бути... бути зі мною. Йой, яка то файна людина той Дамблдор...

Герміона, яка й досі шукала в Геґрідовій шафці глечик для молока, раптово схлипнула, але відразу перестала. Вона випросталася з глечиком у руці, ледве стримуючи сльози.

- Ми також залишимося з тобою, Геґріде, - почала вона, але Геґрід захитав своєю кудлатою головою.

- Ви мусити си вертати до замку. Я ж казав, що не хтів би, аби ви це виділи. Вам однак не можна тут бути... Гаррі, якщо Фадж із Дамблдором тебе застукають, ти будеш мати вели-и-кий клопіт.

Обличчям Герміони покотилися сльози. Щоб приховати їх від Геґріда, вона почала готувати чай. Узявши пляшку з молоком, щоб налити в глечик, вона раптом верескнула.

- Рон! Я... не може бути... це - Скеберс!!!

- Що-що?! - ошелешено витріщився на неї Рон. Герміона підняла глечик і перевернула його догори дном. З обуреним писком, чіпляючись за стінки глечика, на стіл вивалився Скеберс.

- Скеберс! - розгублено вимовив Рон. - Скеберс, ти що тут робиш? - Він схопив пацюка, що й далі пручався, і підняв його вгору. Скеберс виглядав жахливо: він був іще худіший, шерсть вилазила жмутами, залишаючи великі залисини. Він відчайдушно виривався з Ронових рук.

- Все нормально, Скеберс! - заспокоював його Рон. - Тут немає котів! Ніхто тебе не чіпає!

Геґрід раптом зірвався на ноги і прикипів очима до вікна. Його зазвичай червоне обличчя стало біле, мов пергамент.

- Уже йдуть...

Гаррі, Рон і Герміона зиркнули у вікно. Замковими сходами спускалося кілька чоловіків. Попереду йшов Албус Дамблдор, його срібляста борода поблискувала в промінні згасаючого сонця. Поруч дріботів Корнеліус Фадж. За ними - ветхий представник Комітету і кат Макнейр.

- Мусите йти, - сказав Геґрід, у якого, здавалося, тремтіла кожна клітинка тіла. - Не можна, щоб вони вас тут виділи... біжіть, швиденько...

Рон запхнув Скеберса в кишеню, а Герміона схопила плаща-невидимку.

- Я вас випущу на задні двері, - мовив Геґрід.

Вони вийшли за ним через двері, що вели на город. Гаррі відчував якусь нереальність подій, а особливо, коли побачив Бакбика, прив'язаного до дерева за гарбузовою грядкою. Бакбик, здавалося, відчував, що має щось статися. Він похитував з боку на бік своєю гостродзьобою головою і тривожно бив копитом землю.

- Всьо файно, Бікі, - тихенько заспокоїв Бакбика Геґрід. - Всьо файно... - Він повернувся до Гаррі, Рона й Герміони. - Ідіть... Біжіть...

Але вони не рухалися.

- Геґріде, ми не можемо...

- Ми розкажемо їм, як було насправді...

- Вони не посміють його вбити...

- Біжіть! - гаркнув Геґрід. - Мені ще тілько бракувало, щоб і ви втрафили в біду!

Вони не мали вибору. Герміона накинула плаща-невидимку на Гаррі й Рона. Біля хатини почулися голоси. Геґрід глянув на те місце, де вони щойно зникли.

- Швиденько біжіть... - здушено звелів він. - Не слухайте... - І пошкандибав до своєї хижі - у двері вже стукали.

Повільно, у якомусь страхітливому заціпенінні, Гаррі, Рон і Герміона нечутно обійшли Геґрідову хатину. Коли минули передні двері, ті з грюкотом зачинилися.

- Будь ласка, швидше, - прошепотіла Герміона. - Я цього не витримаю, я не переживу..

Вони стали підійматися галявиною до замку.

Сонце швидко сідало, небо ставало багряно-сірим, але на заході ще пломенів яскраво-червоний обрій. Рон раптом завмер на місці.

- Роне, будь ласка, - заблагала Герміона.

- Це Скеберс... він виривається...

Рон скорчився, намагаючись утримати Скеберса в кишені, але пацюк мовби ошалів. Він дико пищав, звивався, борсався і намагався вкусити Рона за руку.

- Скеберсе, це ж я! Ідіоте! Це я, Рон!

За їхніми спинами рипнули двері й залунали чоловічі голоси.

- Роне, ходімо, будь ласка, вони вже ось-ось... - видушила з себе Герміона.

- Добре... Скеберсе, ану тихо!

Вони рушили далі. Тільки б не чути тих голосів за спиною. Але Рон знову спинився.

- Я не можу його втримати... Скеберсе, заткнися, нас почують!..

Пацюк пищав несамовито, однак не аж так голосно, щоб заглушити звуки з городу Геґріда. Спочатку чулися нерозбірливі чоловічі голоси, тоді настала тиша, і раптом - несподівано - зі свистом розсікши повітря, гупнула сокира.

Герміона похитнулася.

- Вони його вбили! - ледь чутно видихнула вона. - Я п-просто не вірю... вони його вбили!

- РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ -

Кіт, пацюк і пес

Від шоку Гаррі потьмарилося в голові. Усі троє, приголомшені жахом, завмерли під плащем-невидимкою. Останні сонячні промені залишали криваві відблиски на помережаній довжелезними тінями галявині. А тоді до них долинуло нестямне виття.

- Геґрід, - вимовив Гаррі. Не роздумуючи над тим, що робить, він кинувся назад, але Рон з Герміоною схопили його за руки.

- Не можна, - Рон був білий як папір. - Якщо вони дізнаються, що ми там були - Геґрідові кінець...

- Як... вони... могли? - задихалася Герміона. - Як вони могли?

Поволі, щоб випадково не вилізти з-під плаща, вони знову рушили до замку. Швидко сутеніло і невдовзі їх огорнула суцільна пітьма.

- Скеберсе, вгамуйся! - шипів Рон, притискаючи нагрудну кишеню. Пацюк несамовито звивався. Рон зупинився і спробував запхнути його глибше. - Що це з тобою, дурний щуряко? Сиди тихо!.. ОЙ! Він мене вкусив!

- Рон, не кричи! - тривожно зашепотіла Герміона. - От-от надійде Фадж...

- Таж він не хоче... сидіти... на місці...

Скеберс був явно сам не свій. Він борсався як навіжений і намагався вирватися з Ронових рук.

- Та що з ним таке?

І тут Гаррі побачив: припадаючи до землі і зловісно блимаючи великими жовтими очима, до них підкрадався Криволапик. Гаррі не знав, чи він їх почув, чи орієнтувався тільки на Скеберсів писк.

- Криволапику! - застогнала Герміона. - Тпрусь!

Але кіт наближався...

- Скеберсе... НІ!

Запізно... Пацюк вислизнув з-поміж Ронових пальців, стрибнув на землю і дременув. Криволапик кинувся за ним, і перш ніж схаменулися Гаррі з Герміоною, Рон вискочив з-під плаща-невидимки і стрілою зник у пітьмі.

- Рон! - простогнала Герміона.

Вони з Гаррі перезирнулася й кинулися слідом. Їм заважав плащ - вони його стягли, і тепер він розвівався у них за спинами, як прапор. Попереду чулося Ронове тупотіння і крик:

- Криволапе... геть!.. Скеберсе, ану сюди!..

Почувся звук падіння.

- Ховайся!.. Тпрусь, смердючий котяро...

Гаррі й Герміона мало не впали, наштовхнувшись на Рона. Він лежав на землі, але Скеберс був знову в безпеці. Рон притис обидві руки до тремтячої грудки в своїй кишені.

- Роне... швидко... під плащ... - захекано проказала Герміона. - Дамблдор... міністр... вони ось-ось будуть тут...

Але вони не встигли ані сховатися під плащем, ані перевести дух, бо тієї ж миті почулося гупання величезних лап. На них з пітьми стрибонув гігантський чорний пес із тьмяними очима.

Гаррі потягся по чарівну паличку, але запізнився. Стрибнувши, пес передніми лапами штурхонув його в груди, Гаррі упав на спину й опинився під волохатою тварюкою. Він відчував її гарячий віддих, бачив довжелезні ікла...

Але стрибок був такий потужний, що пес перекотився через Гаррі. Очманілий Гаррі, якому здалося, що в нього зламані ребра, спробував підвестися. Пес гарчав зовсім поруч, розвертаючись для нового стрибка.

Рон зірвався на ноги. Коли пес кинувся знову, він відштовхнув Гаррі вбік, і псячі щелепи зімкнулися на витягнутій Роновій руді. Гаррі кинувся на звіра, вхопив його за шерсть, але пес поволік Рона з такою легкістю, ніби той був ганчірною лялькою...