Страница 133 из 755
- І як це ми не здогадалися?! - гупнув кулаком по столу Рон. - Хто ще з викладачів міг додати до списку підручників кусючу книжку?
Гаррі, Рон і Герміона плескали довше за всіх, а коли професор Дамблдор заговорив знову, вони помітили, як Геґрід витирає очі скатертиною.
- Ну, здається, я сказав усе найголовніше, - підсумував Дамблдор. - А тепер починаємо бенкет!
Золоті тарелі й келихи наповнилися стравами і напоями. Гаррі, що зголоднів як вовк, наклав собі на тарілку всякої всячини і накинувся на їжу.
Бенкет був розкішний; зала відлунювала розмовами, сміхом і подзенькуванням ножів та виделок. Але Гаррі з друзями не могли дочекатися закінчення свята - їм страшенно кортіло поговорити з Геґрідом. Вони знали, як багато для нього означало це призначення. Геґрід не мав необхідної чарівницької освіти: його вигнали з Гоґвортсу ще в третьому класі за злочин, якого він не скоїв. І саме завдяки Гаррі, Ронові і Герміоні торік його репутація знову стала чистою.
Врешті-решт, коли з тарелів пощезали останні шматочки гарбузового пирога, Дамблдор оголосив, що настав час лягати спати.
- Вітаємо, Геґріде! - пискнула Герміона, коли вони опинилися біля вчительського столу.
- То всьо завдяки вам, - розчулився Геґрід, витираючи серветкою своє сяюче обличчя. - Я й досі не вірю... Йой, що то за файна людина, той Дамблдор!.. Прийшов просто до моєї хижі... відразу, як професор Кетлберн сказав, що вже не може... А я завжди про це мріяв...
Розхвилювавшись, він затулив обличчя серветкою, а професорка Макґонеґел жестами звеліла їм відійти.
Гаррі, Рон і Герміона разом з рештою ґрифіндорців піднялися мармуровими сходами, а тоді втомлено почимчикували численними коридорами до потаємного входу в ґрифіндорську вежу. Великий портрет Гладкої Пані в рожевій сукні запитав у них:
- Пароль?
- Проходьте, проходьте! - гукнув ззаду Персі. - Новий пароль - «Фортуна Мажор»!
- Ой, ні! - забідкався Невіл Лонґботом. Він завжди забував паролі.
Переступивши крізь отвір за портретом, дівчата й хлопці порозходилися в різні боки. Гаррі підіймався гвинтовими сходами з однією думкою: яке щастя, що він знову тут! Ще мить, і вони увійшли в таку знайому округлу спальню з п'ятьма ліжками зі стовпчиком на кожному куті. Гаррі роззирнувся: нарешті він удома.
- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -
Пазурі та чаїнки
Коли наступного ранку Гаррі, Рон і Герміона прийшли снідати до Великої зали, вони одразу побачили там Драко Мелфоя, котрий розважав великий гурт слизеринців якоюсь дуже кумедною історією. Помітивши Гаррі, Мелфой почав глузливо вдавати, що непритомніє, а всі довкола зареготали.
- Не звертай уваги, - шепнула Герміона, що йшла поруч з Гаррі. - Просто не звертай - і все. Він того не вартий...
- Гей, Поттер! - заверещала слизеринка Пенсі Паркінсон з мопсоподібним обличчям. - Поттер! Сюди йдуть дементори! У-у-у-у-у-у-у!
Гаррі сів за ґрифіндорський стіл поруч із Джорджем Візлі.
- Ось розклад уроків для третього класу, - передав йому список Джордж. - Гаррі, що з тобою?
- Цей Мелфой... - зітхнув Рон, теж сідаючи біля Джорджа і люто зиркаючи на слизеринський стіл.
Джордж глянув на Мелфоя - той знову вдавано зомлівав з жаху.
- От кабанюра! - скривився Джордж. - Учора в поїзді, коли прийшли дементори, він не був таким сміливим. Чкурнув до нашого купе, правда, Фред?
- Ледь у штани не наклав, - зневажливо глянув на Мелфоя Фред.
- Я, по правді, теж не дуже зрадів, - зізнався Джордж. - Вони жахнющі, ті дементори...
- Ти весь мовби холонеш! - додав Фред.
- Але ж ніхто з вас не зомлів, - тихенько мовив Гаррі.
- Викинь це з голови, - підбадьорливо сказав Джордж. - Татові якось довелося побувати в Азкабані, пам'ятаєш, Фред? Він каже, що гіршого місця ніколи не бачив. Вернувся виснажений, його аж трясло... Дементори висмоктують з людини всю радість. Більшість в'язнів там божеволіють.
- Нічого, побачимо, як порадіє Мелфой після першого матчу, - сказав Фред. - Це ж перший квідич сезону - Ґрифіндор проти Слизерина. Не забули?
Торік Гаррі і Мелфой уже раз стикалися на квідичному полі, і Мелфой мав не найкращий вигляд. Гаррі трохи повеселів і наліг на сосиски зі смаженими помідорами.
Герміона вивчала розклад своїх уроків.
- О, чудово! Кілька нових предметів починаються вже сьогодні, - зраділа вона.
- Герміоно, по-моєму, в твоєму розкладі щось наплутали, - спохмурнів Рон, зазираючи їй через плече. - Глянь, у тебе щодня з десяток предметів. Тобі просто не вистачить часу.
- Нічого, впораюсь. Ми з професоркою Макґонеґел все владнали.
- Але ж послухай, - засміявся Рон, - бачиш сьогоднішній розклад? Дев'ята ранку - віщування. А ось нижче: дев'ята ранку - маґлознавство. А... - Рон нахилився до розкладу, не вірячи очам, - дивися, ще нижче: числомагія - дев'ята ранку. Звичайно, ти серед нас найздібніша, але ж не настільки, щоб бути водночас на трьох уроках!
- Не мели дурниць, - промовила Герміона. - Звісно, водночас на трьох уроках я не буду.
- Але ж...
- Подай мені джем, - попросила Герміона.
- Але...
- Ой, Роне, чого тебе так турбує мій розклад? - огризнулася вона. - Він насичений, але ж я кажу: ми з професоркою Макґонеґел все владнали.
Тієї миті до Великої зали зайшов Геґрід. На ньому був довгий плащ з кротячого хутра, а його величезна рука неуважно погойдувала мертвого тхорика.
- Дай боже! - привітався він, зупинившись на півдорозі до вчительського столу. - Ви будете першими учнями на моєму першому уроці! Відразу по обіді! Я вже не сплю з п'ятої ранку... си готую... Маю надію, шо всьо буде файно... Уявляєте: я - Вчитель!..
Він широко всміхнувся і попрошкував до вчительського столу, і далі погойдуючи тхорика.
- Цікаво, що він понавигадував? - стурбувався Рон.
Зала почала порожніти, учні поспішали на свої перші уроки. Рон подивився в розклад.
- Треба йти. Віщування аж на верхівці Північної вежі. Туди добиратися хвилин десять...
Вони поспіхом доїли сніданок, попрощалися з Фредом і Джорджем і пішли до виходу. Коли проминали слизеринський стіл, Мелфой знову прикинувся зомлілим, і всі довкола зайшлися реготом.
До Північної вежі замку було далеченько. За два роки в Гоґвортсі вони ще не встигли вивчити весь замок, а в Північній вежі взагалі ніколи не були.
- Тут... десь... має... бути... коротший... шлях, - захекано мовив Рон, коли вони подолали вже сьомі сходи й опинилися в незнайомому місці, де не було нічого, крім великої картини з зображенням галявини.
- Думаю, нам сюди, - показала Герміона на порожній коридор праворуч.
- Та ні, - заперечив Рон. - Там же південь. Бачиш, з вікна видно озеро.
Гаррі поглянув на картину. На галявині щойно з'явився товстенький, сірий у яблуках коник, що безтурботно поскубував травичку. Гаррі вже звик до картин, персонажі яких виходять за рамці, щоб відвідати одне одного, і йому завжди подобалося за ними спостерігати. Наступної миті услід за коником, брязкаючи обладунками, на картині виринув опецькуватий лицар. Судячи з травинок на його залізних колінах, він щойно бебехнувся з сідла.
- Ага! - заволав він, побачивши Гаррі, Рона й Герміону. - Як ви смієте топтати мої приватні землі?! Що, прийшли погигикати з мого падіння? Геть! Пройдисвіти! Негідники!
Вони здивовано дивились, як лицар-опецько видобув із піхов меча й почав люто ним розмахувати. Але меч був йому задовгий. Змахнувши надто різко, лицар утратив рівновагу і гепнувся обличчям у траву.
- Не забилися? - підійшов до картини Гаррі.
- Геть, трясогузко! Назад, мерзенний гультіпако!
Лицар вхопився за руків'я меча і звівся на ноги. Проте меч вгруз у землю, і хоч як він його смикав, не піддавався. Зрештою лицар знесилено бухнувся на траву й підняв забрало, щоб витерти з чола піт.