Гаррі Поттер. Гепталогія

- Але його обов'язково спіймають, правда? - розхвилювалася Герміона. - Тепер і маґли його скрізь шукають...

- Що це? - зненацька насторожився Рон.

Звідкись долинав слабенький металевий свист. Вони оглянули купе.

- Це з твоєї валізи, Гаррі! - Рон піднявся, почав нишпорити на багажній полиці і видобув з-під Гарріних мантій кишеньковий стервоскоп.

Яскраво сяючи, він стрімко закрутився на Роновій долоні.

- Ой! Це стервоскоп? - Герміона встала, щоб краще його роздивитися.

- Так... але він такий... дешевенький, - пояснив Рон. - Він аж казився, коли я прив'язував його до Еролиної лапи, щоб відіслати Гаррі.

- А, може, ти робив тоді щось погане? - підозріло глянула на нього Герміона.

- Ні! Ну... хіба що не варто було посилати Еролу. Знаєте, їй на ці далекі відстані уже не вистачає сили. Але як інакше я міг переправити Гаррі подарунок?

- Засунь його в валізу, - порадив Гаррі, бо стервоскоп і далі пронизливо свистів. - Він зараз ще розбудить професора.

Щоб приглушити стервоскоп, Рон засунув його в особливо гидку пару старих шкарпеток дядька Вернона і зачинив валізу.

- Перевіримо його в Гоґсміді, - сказав Рон, знову сідаючи. - Фред і Джордж казали, що такі штучки продаються в крамниці магічних інструментів «Дервіш і Бенкс».

- А ти багато знаєш про Гоґсмід? - зацікавилася Герміона. - Я читала, що це єдине селище в Англії, де нема жодного маґла...

- Здається, що так, - недбало відповів Рон. - Але я рвуся туди за іншим: хочу нарешті потрапити в «Медові руці»!

- А що то таке? - здивувалася Герміона.

- Крамниця солодощів, цукерня, - замріяно пояснив Рон. - У ній є все, що завгодно... перчортики, від яких з рота йде дим, шоколадні кулі, наповнені полуничним мусом і згущеними вершками, а ще класні цукрові пера, які можна смоктати в класі з таким виглядом, ніби ти розмірковуєш, що писати далі...

- Але й у самому Гоґсміді багато цікавого! - наполягала Герміона. - В «Історичних чаклунських місцях» написано, що в місцевому готельчику був штаб повстання ґоблінів 1612 року, а Вересклива Халупа вважається найжахливішим будинком з привидами у всій Британії. А ще...

- ...літальні шербетові кульки: тільки посмокчеш - і зразу підіймаєшся на кілька сантиметрів над землею, - і далі не вгавав Рон, який явно не слухав Герміони.

Герміона глянула на Гаррі.

- О, як то гарно: вибратися іноді з замку і погуляти в Гоґсміді, правда?

- Мабуть, так, - зітхнув Гаррі. - Потім мені розкажете.

- Тобто? - не зрозумів Рон.

- Я не можу там з'являтися. Ні Дурслі, ні Фадж не підписали мені дозволу.

Рон просто очманів.

- Тобі не можна там бувати?! Але ж... та ні... тобі дасть дозвіл Макґонеґел чи хтось інший...

Гаррі невесело усміхнувся. Щоб професорка Макґонеґел, найсуворіша вихователька ґрифіндорського гуртожитку, дала дозвіл?..

- ...або запитаємо Фреда й Джорджа: вони знають усі потаємні виходи з замку..

- Роне! - вигукнула Герміона. - Гаррі не можна виходити зі школи, доки Блек на волі...

- Саме це мені й скаже Макґонеґел, якщо я звернуся до неї по дозвіл, - зітхнув Гаррі.

- Але з ним будемо ми! - не здавався Рон. - Блек не наважиться...

- Ой, Роне, та не мели дурниць, - скривилася Герміона. - Блек серед білого дня підірвав купу людей! Невже ти гадаєш, що він побачить нас і побоїться нападати на Гаррі? - 3 цими словами вона почала розв'язувати кошик з Криволапиком.

- Не випускай! - крикнув Рон, але було вже пізно. Криволапик м'яко вистрибнув з кошика, потягся, позіхнув і скочив Ронові на коліна. Кишеня на Ронових грудях затремтіла, і він сердито відіпхнув кота.

- Забирайся звідси!

- Роне, перестань! - розгнівалася Герміона.

Рон не поліз би за словом у кишеню, але саме тієї миті заворушився професор Люпин. Усі троє завмерли, але професор просто інакше вмостив голову та й далі собі спав з напівроззявленим ротом.

«Гоґвортський експрес» рухався все далі на північ, і краєвиди за вікном спохмурніли, а небо затягли хмари. По коридору сюди-туди бігали учні. Криволапик тим часом умостився на вільному сидінні, повернувши свою плескату морду до Рона. Його жовті баньки втупилися в заповітну Ронову кишеню.

О першій годині у дверях з'явилася пухкенька відьма з візочком, повним їжі.

- Як гадаєте, може, розбудити і його? - кивнув Рон на професора Люпина. - Здається, йому не завадило б попоїсти.

Герміона обережно підійшла до Люпина.

- Е-е... пане професоре... Даруйте... пане професоре...

Він не ворушився.

- Не журіться, любі, - заспокоїла їх відьма, простягаючи Гаррі цілу гору тістечок з казана. - Як прокинеться і захоче їсти - я буду біля машиніста.

- Сподіваюся, він справді спить? - насторожився Рон, коли відьма зачинила двері. - Тобто... він не помер, ні?..

- Та ні, дихає, - прошепотіла Герміона і взяла в Гаррі тістечко.

Хоч професор Люпин і не був надто привітним сусідом, але його присутність у купе мала свої переваги. Пополудні, коли за вікном почав іти дощ, а пагорби вкрилися мрякою, у коридорі знову почулися кроки, і в дверях виринули троє найненависніших їм осіб: Драко Мелфой та його приятелі - Вінсент Креб і Ґреґорі Ґойл.

Драко Мелфой і Гаррі ворогували ще з першої поїздки до Гоґвортсу. Мелфой, що мав бліде, гостре і хронічно єхидне обличчя, належав до слизеринського гуртожитку. Він, як і Гаррі, був ловцем своєї команди з квідичу. Кремезні й мускулисті Креб і Ґойл виконували роль Мелфоєвих посіпак. Креб, вищий на зріст, стригся під «макітру» і мав товстезну шию. У Ґойла було коротке, жорстке волосся і довгі, мов у горили, руки.

- О, кого я бачу, - як завжди, ліниво протягнув Мелфой, прочиняючи двері купе. - Потік і Візлик.

Креб і Ґойл тупо загиготіли.

- Карочє, Візлик, я чув, що твоєму старому цього літа нарешті привалило трохи бабок, - сказав Мелфой. - Твоя стара на радощах, мабуть, померла, га?

Рон так стрімко зірвався на ноги, що скинув на підлогу Криволапиковий кошик.

Професор Люпин захропів.

- А це хто? - позадкував Мелфой.

- Новий учитель, - сказав Гаррі і теж, про всяк випадок, скочив на ноги. - То що ти там бурмотів, Мелфою?

Мелфой хитро звузив оченята; він був не такий дурний, аби встрягати в бійку на очах у вчителя.

- Пішли! - роздратовано кинув він Кребові з Ґойлом, і вони щезли.

Гаррі й Рон знову посідали. Рон потирав кулаки.

- Цього року я не збираюся терпіти Мелфоя, - сказав він сердито. - Я не жартую. Ще слово про мою родину, і його довбешка... - Він щосили турнув рукою в повітрі.

- Роне, - прошепотіла Герміона, вказуючи на професора Люпина, - обережніше...

Але професор Люпин усе ще спав як убитий.

Дощ не вщухав, а поїзд мчав і мчав на північ. Мерехтлива сіра мряка за вікном поступово темнішала. В коридорах і над багажними полицями спалахнуло світло. Поїзд гуркотів, дощ періщив, вітер завивав, а професор Люпин не прокидався.

- Мабуть, уже під'їжджаємо, - сказав Рон, нахиляючись над професором, щоб зазирнути в темне вікно.

Щойно він це сказав, як поїзд почав гальмувати.

- Класно, - зрадів Рон і, обережно обійшовши професора Люпина, став пильно вдивлятися в темряву. - Я вмираю з голоду, швидше б на бенкет...

- Ми ще не могли приїхати, - глянула на годинник Герміона.

- Чому ж ми тоді зупиняємось?

Поїзд їхав дедалі повільніше. Він уже майже не гуркотів, а вітер з дощем немовби посилилися.

Гаррі, що був найближче до дверей, підвівся і визирнув у коридор. З усіх купе стирчали голови здивованих учнів.

Поїзд різко зупинився. Судячи зі звуків у вагоні, з поличок попадали валізи.

Зненацька згасло світло, і вони занурилися в цілковиту пітьму.

- Що відбувається? - почувся голос Рона.

- Ой! - зойкнула Герміона. - Роне, це моя нога!

Гаррі навпомацки дістався до свого сидіння.

- Думаєш, там щось зламалося?

- Не знаю...

Щось зашурхотіло по склу, і наступної миті Гаррі побачив невиразні обриси Рона, що протирав вікно.