Гаррі Поттер. Гепталогія

Гаррі здалося, що міністр Фадж раптом аж мовби знітився.

- Обставини змінюються, Гаррі... мусимо взяти до уваги... тепер такі настрої... Та й ти ж, мабуть, не хочеш, щоб тебе вигнали?

- Авжеж, ні, - погодився Гаррі.

- Ну, тоді нема про що й балакати, - безтурботно засміявся Фадж. - Ось, бери булочку, а я піду довідаюся, чи має Том для тебе вільну кімнату.

Гаррі здивовано дивився услід Фаджу: відбувалося щось неймовірне. Якщо покарання не буде, то чого Фадж чекав на нього біля «Дірявого Казана»? І взагалі - з якого це дива сам міністр магії опікується неповнолітнім чаклуном?

Фадж повернувся разом з власником готельчика.

- Вільна одинадцята кімната, Гаррі, - сказав Фадж. - Гадаю, там тобі буде дуже зручно. Додам лише одне, і я певен, що ти це зрозумієш: ти не повинен блукати маґлівським Лондоном, гаразд? Тримайся алеї Діаґон. І щодня, тільки-но почне сутеніти, вертайся сюди. Сподіваюся, ти все розумієш. Я попросив Тома, щоб він за тобою пильнував.

- Гаразд, - поволі вимовив Гаррі, - але чому?..

- Не хочемо, щоб ти знову загубився! - щиро засміявся Фадж. - Ні, ні... краще, щоб ми знали, де ти... тобто...

Фадж гучно прокашлявся і взяв смугасту мантію.

- Ну, то я пішов. У мене, знаєш, повно роботи...

- А Блека ще не знайшли? - поцікавився Гаррі.

З Фаджевих пальців вислизнули срібні застібки мантії.

- Про що ти? А-а, ти вже чув... ну, ні... ще ні, але це все питання часу. Вартові Азкабану ще ніколи не зазнавали невдачі... і я ще ніколи не бачив їх такими розлюченими. - Фадж раптом здригнувся: - Ну, до побачення! - Він подав руку.

Потискаючи її, Гаррі зненацька щось згадав.

- Е-е... пане міністре? Чи можу я щось попросити?

- Звичайно, - усміхнувся Фадж.

- Знаєте, гоґвортські третьокласники мають право відвідувати Гоґсмід, але мої тітка й дядько, на жаль, не підписали бланк дозволу. Ви могли б це зробити?

- Ох, - розгубився Фадж, - ні. Ні. Вибач, Гаррі, але оскільки я не твій батько і не опікун...

- Але ж ви міністр магії! І ваш дозвіл...

- Ні, Гаррі, вибач, але правила є правила, - категорично заперечив Фадж. - Навідаєшся в Гоґсмід уже наступного року. На мою думку, буде краще, щоб ти цього зараз не робив... так... Ну, я пішов. Гарного відпочинку, Гаррі.

Усміхнувшись, він ще раз потис йому руку і вийшов.

До Гаррі наблизився усміхнений Том.

- Прошу йти за мною, містере Поттер, - сказав він, - я вже заніс ваші речі нагору..

Вони піднялися дерев'яними сходами, і Том відімкнув двері з мідним номерком «одинадцять».

У кімнаті було зручне на вигляд ліжко, ретельно відполіровані дубові меблі, камін (у ньому привітно потріскував вогонь), а зверху на шафі...

- Гедвіґа! - вигукнув Гаррі.

Біла полярна сова клацнула дзьобом і пурхнула йому на руку.

- Маєте вельми розумну сову, - засміявся Том. - Прилетіла через якихось п'ять хвилин після вас. Містере Поттер, коли буде щось потрібно, відразу кажіть.

Він знову вклонився і вийшов.

Гаррі довго сидів на ліжку й неуважно погладжував Гедвіґу. Небо за вікном швидко мінялося з оксамитово-синього на сталево-сіре, а тоді сповільна зарожевіло і взялося золотавими смугами. Гаррі не міг повірити, що покинув Прівіт-драйв усього кілька годин тому, що його не вигнали і що попереду в нього два абсолютно бездурслячі тижні.

- Ох, Гедвіґо, це була дуже дивна ніч, - позіхнув він.

Навіть не знімаючи окулярів, Гаррі впав на подушки й заснув.

- РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ -

«Дірявий Казан»

Минуло кілька днів, поки Гаррі звик до своєї небаченої досі свободи. Ще ніколи він не вставав, коли захоче, і не їв, що забажає. Він навіть міг скільки завгодно гуляти, щоправда, тільки по алеї Діаґон, але оскільки на цій довгій брукованій вуличці було безліч найдивовижніших у світі чаклунських крамничок, Гаррі не мав жодного бажання порушувати наказ Фаджа і вирушати кудись у маґлівський світ.

Щоранку він снідав у «Дірявому Казані», спостерігаючи за відвідувачами. Тут зупинялися кумедні маленькі чарівниці, які на цілий день приїжджали з сіл на закупи; поважні чаклуни, що обговорювали останню статтю з «Новин трансфігурації»; відлюдькуваті віщуни й охриплі карлики; а якось він побачив відьму у вушанці з грубої вовни, що замовила собі порцію сирої печінки.

Після сніданку Гаррі виходив на заднє подвір'я, виймав чарівну паличку, вдаряв у третю цеглину зліва над сміттєвим бачком і чекав, доки в мурі з'явиться арковий прохід на алею Діаґон.

Довгими літніми днями Гаррі розглядав різні крамнички, а обідав під барвистими парасольками біля кав'ярень.

- Глянь, старий, це зорескоп: тепер не буде плутанини з місячними картами, - хвалився покупкою якийсь відвідувач.

Ще хтось обговорював ситуацію з Сіріусом Блеком:

- Особисто я не випущу дітей без нагляду, доки Блека знову не запроторять до Азкабану.

Гаррі вже не мусив виконувати домашні завдання з ліхтариком під ковдрою. Тепер він сидів під яскравим сонечком біля «Кафе-морозива Флореана Фортеск'ю» і дописував свої реферати з допомогою самого пана Флореана Фортеск'ю, котрий не лише багато знав про середньовічні спалення відьом, але й щопівгодини частував Гаррі безкоштовним пломбіром.

Наповнивши гаманець золотими ґалеонами, срібними серпиками та мідними кнатами зі свого сейфа у «Ґрінґотсі», Гаррі утримувався від спокуси розтринькати всі гроші відразу.

Він ледве стримався, щоб не купити чудовий золотий комплект «плюй-камінців» (ця чаклунська гра нагадує гру в крем'яхи, тільки плюй-камінці ще й бризкають смердючою рідиною в обличчя тому, хто програв очко). «Схаменися! - казав він сам до себе, - ти ж маєш навчатися в Гоґвортсі ще цілих п'ять років! Уяви, що тобі раптом доведеться просити в Дурслів гроші на книги заклинань!»

А рухома модель галактики у великій скляній кулі! Купив - і можна не ходити на уроки астрономії. Але найбільше випробування чекало на Гаррі в його улюбленій крамниці «Усе для квідичу» через тиждень після його прибуття в «Дірявий Казан».

У крамниці було повно людей, і Гаррі стало цікаво, яка тому причина. Він увійшов. Протиснувшись поміж збудженими чарівниками й чарівницями, побачив на підвищенні нову вітрину, в якій височіла небаченої краси мітла.

- Щойно випустили... перший зразок... - пояснював своєму приятелю чарівник з квадратною щелепою.

- Тату, це найшвидша у світі мітла, так? - пискнув молодший за Гаррі хлопчина, звисаючи з батькової руки.

- Національна збірна Ірландії замовила сім таких красунь! - повідомив юрбі власник крамниці. - А вони ж - фаворити світового чемпіонату!

Дебела відьма, що стояла перед Гаррі, нарешті відійшла, і він зміг прочитати напис біля мітли:

«ВОГНЕБЛИСКАВКА»

Найсучасніша спортивна мітла. Першокласний обтічний ясеновий держак, покритий найтривкішим лаком і з вигравіюваним персональним реєстраційним номером. Кожен березовий прутик на хвості мітли був ретельно дібраний і пройшов аеродинамічні випробування. Це забезпечило «Вогнеблискавці» неперевершену рівновагу і неймовірну точність. «Вогнеблискавка» розганяється до 240 кілометрів за 10 секунд. У мітлу вмонтовано незламне гальмівне заклинання. Ціну запитуйте в продавця.

«Запитуйте в продавця...» Гаррі навіть страшно було уявити скільки коштуватиме «Вогнеблискавка». Ще нічого в житті він так не прагнув! Але ж і на «Німбусі-2000» він поки що не програв жодного матчу, тож чи варто спорожняти свій сейф у «Ґрінґотсі», коли в нього й так прекрасна мітла.

Але деякі речі, однак, треба було купити. Гаррі пішов до аптеки, щоб поповнити запаси компонентів зілля. Та й шкільні мантії були вже на нього закороткі, тож він відвідав крамницю «Мантії для всіх оказій від мадам Малкін» і придбав новий одяг. Але найважливіше - він мав купити підручники, зокрема, і для двох нових предметів - догляду за магічними істотами та віщування.