Головатый (материал для истории Малороссии)

__________________________

Примітки

(Текст «Головатый» і розташовані нижче примітки до нього представлено за виданням: Г.Ф. Квітка-Основ'яненко. Зібрання творів у семи томах. Том сьомий. Київ, «Наукова думка», 1981.)

Головатый (материал для истории Малороссии).

Вперше надруковано в журн. «Отечественные записки», 1839, т. VI, розд. II, «Науки», с. 1-29, за підписом Грыцько Основьяненко.

Нарис написано на основі родинних спогадів і, можливо, також на підставі знайомства Г. Квітки-Основ'яненка із судовими справами, що стосувалися Семена Гаркуші (зберігаються в Державній бібліотеці СРСР ім. В.І. Леніна — фонд М. А. Маркевича — І.Л. Лукашевича — і в Центральному державному історичному архіві УРСР в м. Києві — фонд бібліотеки Київської тимчасової комісії). Ставлення Г.Ф. Квітки до С.І. Гаркуші різко розходилось із дворянсько-консервативними поглядами. Не випадково нарис письменника високо оцінив В.Г. Бєлінський, а Т.Г. Шевченко, захоплений нарисом, звернувся до Г.Ф. Квітки віршем «До Основ'яненка».

Увійшло до зібрання: Сочинения Фёдора Григоровича Квитки. Повести и рассказы Грыцька Основьяненка. Статьи исторические, т. III. Под ред. А. А. Потебни. Харьков, 1889, с. 3-34.

Автограф невідомий. Публікується за першодруком.

«Отечественные записки» — російський літературно-політичний журнал, виходив у Петербурзі 1820-1830, 1839-1884 рр. В 1839 р. його редактором-видавцем став А. Краєвський, який залучив до участі в журналі Г. Квітку-Основ'яненка. Літературно-критичний відділ щомісячника у 1839-1846 рр. очолював В. Бєлінський.

Головатий Антін Андрійович (пом. 1797 р.) — полковий старшина. Після зруйнування 1775 р. Запорізької Січі був військовим суддею Чорноморського козацького війська. Брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., у перському поході 1797 р.

Познайомився з родиною Квіток під час перебування у Харкові, куди привіз сина Олександра на навчання в колегіум. Полковник Ф. Квітка, батько письменника, будучи агентом по вербуванню козаків до Чорноморського війська, неодноразово звертався в цій справі з листами до А.А. Головатого з проханням наділити того чи іншого українського панка землею на Кубані (див.: Голобуцкий В.А. Черноморское казачество. Киев. Изд-во АН УССР, 1956, с. 138-139).

В 1 книжке «Очерков России», издаваемых Вадимом Пассеком... — Йдеться про видання, здійснюване В.В. Пассеком разом із І.І. Срезневським (кн. 1-5. Харків, 1838-1842). Г.Ф. Квітка розглядав свій нарис про Головатого як своєрідне уточнення праці В. Пассека.

Пассек Вадим Васильович (1807-1842) — російський та український історик і етнограф. Займався вивченням історії Харківщини.

… знаменитого Гаркуши... — тобто Гаркуші Семена Івановича (бл. 1739 — р. смерті невідомий), керівника повстанських загонів на Лівобережній Україні в 1772-1784 рр., вихідця з білоруських селян-кріпаків. Г.Ф. Квітка-Основ'яненко написав повість «Предания о Гаркуше» (журн. «Современник», 1842, т. XXV-XXVI, № 1-2), в якій висвітлюється діяльність повстанського ватажка. Друкується в т. 6 цього видання.

Потьомкін Григорій Олександрович (1739-1791) — російський державний діяч, генерал-фельдмаршал, князь, фаворит Катерини II. У 70-80-х роках XVIII ст. мав великий вплив на внутрішню і зовнішню політику Російської держави. За його порадою було знищено Запорізьку Січ.

... знаменитого Плейеля... — Йдеться про Ігнаца Плейєля (1757-1831) — німецького композитора, учня Й. Гайдна. Його квартети для скрипки і фортепіанні сонати неодноразово видавались у Росії в кінці XVIII ст.

«Дергунець» — український народний танець.

Депутатами были Семен Белый и сей Головатый. — Незадовго перед зруйнуванням Запорозької Січі, в кінці 1774 р., козацька старшина послала до Петербурга спеціальну делегацію, яка мала переконати Катерину II на певних умовах продовжити існування запорозького війська. Прохання козаків не було задоволене. І лише у зв'язку з підготовкою до турецької війни царський уряд 1787 р. вирішив організувати з колишніх запорожців Військо вірних козаків на чолі з С. Білим, перейменоване в 1788 р. в Чорноморське козацтво.

Білий Семен (у Г.Ф. Квітки — Сидір Гнатович, пом. 1788 р.) — запорозький старшина, з 1788 р. — кошовий отаман Чорноморського козацтва, предводитель харківських дворян.

Наришкін Лев Олександрович (1733-1799) — придворний вельможа, наближений Петра III. Супроводжував Катерину II в поїздках по Білорусії і в Крим.

Військова колегія — вищий орган військового керівництва в Росії, створений Петром І у 1717-1720 рр. З 1791 р., в період президентства Г. Потьомкіна, стала включати в себе всі військові відомства, наблизившись у 1798 р. до структури військового міністерства.

Текелій (Текелі, Текелія) Петро Аврамович (1720-1793) — російський генерал, учасник Семилітньої (1756-1763) і російсько-турецької воєн (1768-1774). На виконання наказу Катерини II 4-5 червня (15-16 червня за н. ст.) 1775 р. зруйнував Запорозьку Січ.

… по Кубанской... линии... — по так званій Чорноморській кордонній лінії, що проходила від гирла р. Лаби до Азовського моря по правому березі Кубані. З 1792 р. на Кубанську лінію було переселене Чорноморське козаче військо.

Зубов Платон Олександрович (1767-1822) — російський генерал, начальник фортифікаційного департаменту, головнокомандуючий Чорноморським флотом і Чорноморським козачим військом. Фаворит Катерини II, висуванець графа М.І. Салтикова.

Салтиков Микола Іванович (1736-1816) — російський військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. З 1773 р. віце-президент, а в 1796—1802 рр. — президент військової колегії. В 1816- 1818 р. — голова державної ради і кабінету міністрів.

Кунсткамера — зібрання і місце зберігання різноманітних і дивовижних рідкісних речей. У Росії кунсткамера заснована Петром І 1714 р.

«Ой, годі ж нам журитися...» — пісня, складена А. Головатим, відбиває настрої козацької верхівки, якій після зруйнування Запорозької Січі Катерина II дала дворянські привілеї. Ця та Інші пісні, що побутували в Чорноморському війську, були опубліковані у петербурзькому літературному журналі «Вечера», 1774 р.

«Московские ведомости» — одна з найстаріших російських газет. Виходила з 1756 р. по 1817 р. при Московському університеті. До середини XIX ст. була найбільшою газетою Росії. Друкувала новини державно-політичного життя. Займала монархістські позиції.

Екатеринодар — центр Чорноморського козачого війська.