Страница 23 из 46
Голос. Дєвствітельно... Запущеність... Какось воно той...
Настирний. Так, йому важко говорити від радощів, від хвилювання. Але прислухайтесь до інтонації і ви зрозумієте, що він щасливий!
Голос. Дєвствітельно... Інтонація... Какось воно конєшно...
Настирний. Правда, це чудесно?
Голос. Дєвствітельно... Харашо... Какось воно такось...
Настирний. Грандіозне вам спасибі за змістовну бесіду!
Голос. Дєвствітельно... Нема за що... Приїздіть до нас ще!
Настирний. І коли на закінчення я потиснув йому прізвище і попросив назвати руку, він заявив: «Повідомте просто – наш прекрасний сучасник!»
Диктор 2. А тепер – трансляція чергового футбольного матчу. Включаємо стадіон.
Спортивний коментатор. Йде вісімдесята хвилина матчу. Команда «Шаланда» – в смугастих футболках. Команда «Ураган» – у білих футболках. Суддя темний.
Пробачте, здається, гол. Так, я не помилився. Ось мені підказують – забила «Шаланда». На табло з’являється прізвище: автор гола – шаландівець Вумний. Його дружину звуть Карменсита. Її прабабка співала у циганському хорі, а прадід – у церкві. У Вумного від Карменсити є син Джон, тобто Іван. До речі, п’ятирічний Джон уже пробує грати у футбол. Вумний з гордістю повідомив, що у сина таке ж тактичне мислення, як і в нього.
Пробачте, я трохи відхилюсь від репортажу. Здається, рахунок вирівнявся. Баланс, як кажуть у народі. До речі, так само «Ураган» вирівняв рахунок позаторік у міжнародній зустрічі з клубом «Саламур». Там грають виключно професіонали. А у нас футболістизаочники.
Пробачте, ось мені підказують: рахунок дваодин. Зараз ми спробуємо дізнатися, на чию користь. До речі, про користь молодих сил. Чудово вписався в ансамбль «Урагану» юний Бичок. Раніше він ніде не вчився, а нині зарахований до університету.
Ви чуєте оплески? Вгадайте, що сталося? Не буду вас довго інтригувати: ураганівець Крокодиляк використав гольовий момент. До речі, у товариських зустрічах у Норвегії він не забив жодного м’яча. Бо там туман. А у нас сонячно, справжня футбольна погода. Для футболу це добре, для врожаю – погано. До речі, в команду «Врожай», яка сьогодні не грає, прийшов новий тренер. Він має вищу освіту – закінчив ветеринарну академію. Спочатку тренував студентські команди, а нині влаштувався за фахом.
Пробачте, я знову відхилюсь від репортажу. Ось мені підказують – рахунок чотиридва. Систему чотиридвачотири колись народили бразільці. У нас грають всі за одного і один за всіх. Це – воротар. Нині ми розставляєгравців за схемою чотиритритри. Так вони і стоять.
Пробачте, ось мені підказують – матч закінчився. Хто ж переміг? А втім, перемогла дружба!
Диктор 1. У наступній програмі ви почуєте...
Диктор 2. Сільськогосподарський нарис «Відкриття бюста голові».
Диктор 1. Передачу для дітей «Лисичкамедсестричка та ведмедиккібернетик».
Диктор 2. Концерт для пенсіонерів «Пора в путьдорогу»...
ОБІКРАЛИ
Мемуарне
Дачка у мене за містом. Типу голубника. Зате природа. Простір для розперезаної творчості.
Обладнав кабінетик. Збив стелажі на всю стіну. Літературний інтер’єр виставив: класику, перлини світового письменства. Поряд власні твори примостив, десять книжок у розкішних оксамитових оправах – ціла палітурня на моє спецзамовлення працювала.
Сидів якось на дачці – новий роман катав. Тема геніальна! НТР на селі. Голова колгоспу відбуває на симпозіум до штату Колорадо. З доповіддю про колорадського жука у наших умовах. А чорнобровий заступник тим часом вводить НТР. Допомагає йому головиха – молода кібернетичка (голова їй ходу не давав). Виписують ЄС ЕОМ для повної кібернетизації просапних культур. Хтось тягне з системи два секретних кристали, а головиху тягне на кисле. З’являється сільський детектив... І пішло, і поїхало!
Накатав, як завжди, сторінок двадцять. А під вечір задощило. Сів на електричку – і в місто. Дачну шерсть обстригти. Вранці повернувся – обікрали! Кватирку відчинену залишив!
Крім книг брати нічого. Нічого й не взяли. Крім книг. Тільки мій рукопис на столі не зачепили. А на рукописі... Записка!
Читаю:
«Книжка – найкращий подарунок на іменини. А в мене якраз іменини. Дякую за найкращий подарунок. Невідомий вам книголюб».
Нахаба!
– Ось! – показую записку старшині залізничного відділення. –Слід! Злодій сам до вас проситься! Графологічна експертиза і...
– І залишмо літературщину, – продовжив старшина. –Діяв не рецидивіст, а підпилий дилетантпочатківець.
– Чому дилетант?
– Записка.
– Чому підпилий?
– Рядки стрибають, як косий по стерні.
– Може, сусіди щось примітили?
– Розпитаємо. Та навряд. Дощ періщив, вигнав туристів з лісу. Море людей, і всі з рюкзаками. Ваш літературознавець заштовхав книжки до рюкзака – і на електричку. На лінії двадцять станцій. Три мільйони чоловік. Ходити й питати: «Чи не ваш почерк?»
– Як бути?
– Давайте назви. Може, на книжкових товчках злодій спіймається.
Я перелічив видання. Свої етично не назвав.
– Повезло злодюжці, –констатував старшина.
– Злодіяці! – уточнив я. – Сорок кілограмів духовного багажу на собі пер!
– Ваша правда, – погодився старшина.
– Благаю! – приклав руки до серця. – Розшукайте! Неоціненний художній скарб – мінімум на тисячу карбованців!
– Культурний злодій нині пішов, –задумливо сказав старшина.
Але мені не полегшало. Спливали місяці. Набрякав мій колгоспнодетективний роман. А злодій гуляв на волі.
Якось повернувся на дачку з творчого відрядження. А на підвіконні... пишалися мої оксамитові томики! Десять як один!
Старшина примчав з собакою. Марно! Вночі знову прорвало небо.
– Дірок у небесах навертіли, а в собаки нюх пропадає, – бідкався старшина.
– А відбитки пальців? – підказав я.
– Ваші?
– Злодія!
– Аа... Подивимось...
Старшина витяг лупу і дослідив мій творчий доробок. Не знаю, як з відбитками, а записку він знайшов. Відкашлявся і зачитав:
«Обурений до краю! Ризик, нерви, фізичне навантаження! А ви серед літератури підсунули пуд власної творчості, законспірованої благородними палітурками. Ганьба графоманам!»
– Нахаба! – вискнув я.
– Культурний злодій нині пішов, –задумливо сказав старшина.
ТРІУМФ БАЛЕРИНИ
Випадково стрів мистецтвознавця Н. Заснувалася напівсвітська розмова. З аліментів ми несподівано перескочили на балет.
– Пам’ятаєте балерину X.? – запитав я. – Щось не бачу нині подібних танцівниць.
– Не скажіть, – заперечив Н.
– Згадайте її стрибки! – наполягав я.
– Акробатика, – відповів Н.
– А фуете? – запалювався я. – Вона крутила тридцять два фуете, не хекнувши!
– Дзиґа, – сказав Н.
– Ну, знаєте! – гарячкував я.
– Дещо знаю, –сказав Н. – Знаю, що природа й хореографічна бурса дали їй все: високий стрибок, конячу витривалість, мотоциклетні піруети...
– Отот! – підхопив я. – Віртуозна техніка!
– Скоріш залізна, бо танцювала вона як робот.
– А її зоряна година? – не вгавав я – Згадайте партію шахині! Бенефісний спектакль! Висока мистецька премія!
– О, ви були на тій виставі? – примружив око мистецтвознавець. – Може, знаєте подробиці?
Подробиць я не знав. Знав лише примхливу еволюцію спектаклю. Річ у тім, що у першому лібретто ніякої шахині не було. А була цариця виноградних плантацій – ланкова. Танцювальний сюжет стрибав під гарну музику по любовновиробничому трикутнику: ланкова – молодий агроном – голова колгоспу. Ланкова горнулася до агронома, який палко підтримував її стан та агротехнічні новації. У заключному падетруа молоді герої затанцювали голову – джигуна та ортодокса – до «строгача»... Коротше, спектакль провалився з великим успіхом. Однак лібреттист швидко переорієнтувався: переніс дію з плантації, колгоспної контори та загальних зборів у прадавній сад, на бранне поле та у будуар шахині. Відповідно трансформувалися і герої: ланкова стала шахинею, агроном – джигітом, голова колгоспу – підступним візиром. І витанцювався балет!