Страница 2 из 17
ГІМН КАНЦЕЛЯРЩИНІ: КОНЦЕРТ ДЛЯ СКРЕПКИ З РЕЄСТРОМ.
АЛЕ Ж У ДЕКОГО РУДИМЕНТАРНИЙ ОРГАН — ЦЕ ГОЛОВА.
ІНФУЗОРІЇ РОЗМНОЖУЮТЬСЯ ДІЛЕННЯМ: ЦЕ ТОБІ — ЦЕ МЕНІ, ЦЕ ТВОЄ — ЦЕ МОЄ…
А З НЬОГО ТАКИ ВИЙШЛА ЛЮДИНА. І НЕ ПОВЕРНУЛАСЯ.
МАВ СТІЛЬКИ ДРУЗІВ, ЩО РОЗПІЗНАТИ ВОРОГІВ БУВ ПРОСТО НЕ В ЗМОЗІ.
ВИТЯГЛИ З ВОДИ І ВТОПИЛИ У БАГНІ.
ПАРАДОКС ПРИРОДИ: І В ДУРНІВ Є ЗУБИ МУДРОСТІ…
ЩО ТАМ ЗУБИ МУДРОСТІ ПРОТИ ГОСТРИХ ЛІКТІВ!
НА КОРОТКІЙ НОЗІ РУКА РУКУ МИЄ.
МЕТРДОТЕЛЬ СЛАВИВСЯ ОСВІЧЕНІСТЮ: ЛАЯВСЯ ЧОТИРМА МОВАМИ.
З РЕЦЕНЗІЇ: “ТЕНОР ВИСОКОГО ГРОМАДСЬКОГО ЗВУЧАННЯ”.
ХТО НАЙБІЛЬШЕ ПОТЕРПАЄ ВІД САТИРИ? САТИРИКИ.
ПРОБЛЕМА КРИТИКІВ — БЕЗПРОБЛЕМНІСТЬ КРИТИКИ.
ПІШОВ ПО ЗООТЕХНІЧНІЙ ЛІНІЇ — КРУТИТЬ ВОЛАМ ХВОСТИ.
ПОГЛАДИВ ПО ГОЛОВІ. І ЗНЯВ СКАЛЬП.
З РЕЦЕНЗІЇ: “ЦЕ ШЕДЕВР ХУДОЖНЬОГО УБОЗТВА”.
ЧИ НЕ ЗАБАГАТО ТИХ, ХТО ТРИМАЄ КАМІНЬ ЗА ПАЗУХОЮ, ВИПЛИВАЄ НА ПОВЕРХНЮ?
СКІЛЬКОХ КОЛУМБІВ ЗАНАПАСТИЛИ СОРОКАГРАДУСНІ ШИРОТИ!
КРИТИК СПЛАЧУВАВ ПОЕТЕСАМ КОМПЛІМЕНТИ.
КОЛИ Б ТО ВЕТЕРИНАРИ ЛІКУВАЛИ ОД СВИНСТВА!
ВЗЯВСЯ ЗА БРОШУРУ НА МОРАЛЬНІ ТЕМИ, ЩОБ ВІДШКОДУВАТИ ВИТРАТИ НА РОЗЛУЧЕННЯ.
ВЕТЕРАН ЧЕРГИ У ДИТЯЧИЙ САДОК.
ШЕДЕВР
Я переступив поріг кабінету Цезаря Амвросійовича.
— Шедевр готовий? — спитав він.
— Гм… Текст є.
— Художній домисел має місце?
— Не без цього…
— Шедеврально! Велика штука цей художній домисел, га?
— Для образних узагальнень цей прийом…
— Я ж і кажу: вам, перодряпам, легше — крути, як хочеш. А нас, господарників, за цей самий домисел добряче луплять. Тим паче, за художній… Читай!
Я начепив окуляри і почав:
“Жили-були двоє друзів. І купили вони водночас машини. Перший по шию заліз у борги. Другий фінансово не постраждав. Перший дні і ночі копирсався у моторі. Другий лише підкачував шини. Перший наморочився з гаражем. Другий і тут не мав клопоту. Перший не вилазив зі штрафів. Другого автоінспекція не чіпала. Перший обважнів від поїздок і почав скаржитися на серце. Другий їздив і молодшав, наливався силою.
Бо:
Перший купив автомашину “Москвич”.
А другий купив веломашину “Метеор”.
Поспішайте! Купуйте велосипеди “Метеор”!”
— Шедеврально! — вигукнув Цезар Амвросійович. — Музика, кантата, ораторія! “Лісова пісня”! “Шампаніана”! “Крейцерова соната”! Люблю я вас, літераторів, чортів собачих, за художній домисел, їй-право, люблю!
— Я той… не літератор. Я літпрацівник.
— Для мене ти Марко Вовчок плюс Жорж Санд! Таку рекламу утнув! Затоварились наші “Метеори”, гори вони синім полум’ям!
І мене преміювали новеньким велосипедом “Метеор”.
— За доблесні художні зусилля! — урочисто сказав Цезар Амвросійович. — І хай тебе супроводжує еротика дальніх доріг!
— Романтика…
— Я ж про це і кажу… Гайда у пробний виїзд!
Я натиснув на педалі. За хвилину мене наздогнав Цезар Амвросійович на своєму “Москвичі”.
— Тримайся за мною, буде легше! — крикнув він. На другому повороті я шугнув убік: неприємна то річ — ковтати газ із вихлопної труби!
ПОПУЛЯРНА ГАСТРОНОМІЯ
Вечірній прийом для друзів… Ваш модернячий стіл вгинається від наїдків: нетлінний салат олів’є, ковбаси — від мінської до краківської, бляшанки зі шпротами й сардинами, оселедець з нейтральних вод, і на довершення — фарфорові ночви з м’ясом та картоплею.
І що ж? Гості натискають на тещині гриби, кумові квашені помідори та базарну капусту… І ось уже естетично вивершений салат олів’є вкривається попелом, нагадуючи загибель Помпеї; печеня, утикана недопалками, схожа на полігон з ракетами “земля-повітря”; гримить перший вал ревучих сорокаградусних широт “На долині гурман упав…”, і господар чвалом подається до найближчого гастронома під схвальний гук: “Бери трикляту…”
А зрештою страждає шлунок та інші внутрішні секретні органи. І це у нас, з діда-прадіда навчених: сніданок з’їж сам, обід розділи з другом, а вечерю віддай ворогові. Звичайно, чорта лисого ми щось віддамо ворогові, але з іншого боку на холеру нам холестерин?
Зрештою, вечірку, сімейне торжество можна організувати без надлишків харчопродуктів. “А ля фужер” — мовою дипломатів. І дружині вашій не доведеться нести мартенівської вахти біля плити, і гості будуть на сьомому небі.
Отже, для вас, гарячі шанувальники холодних закусок, кілька забутих секретів кулінарії. Їх об’єднує спільний девіз: “Просто, корисно, смачно!”
ВЕЧЕРЯ № 2-14. Ви купуєте кілька бляшанок крабів. Ніяких салатів. Подавайте їх у натуральному вигляді — а ля натюрель, як кажуть у Попасній. Ну, для антуражу поставте свіжі помідори та огірки, редиску та цибулю. Після першої пісні підкиньте ще кілька бляшанок крабів… Просто? А гості з нетерпінням чекатимуть наступного візиту до вас, ще й приятелів приведуть!
ВЕЧЕРЯ № 3-62. Її слід влаштувати тоді, коли якийсь оптимістичний песиміст бовкне за вашим столом: “Що нам краб — нам ікра б!” Кабачки і баклажани тут не допоможуть. Купіть кілька слоїків червоної та чорної ікри. Спочатку пропонуйте червону або, як її називають сноби, кетову ікру. Потім піде як по маслу (і без масла теж) чорна ікру — зерниста або, в крайньому разі, паюсна. Тут хтось із дотепників згадає експромт; “Дарма що хліб білий, аби ікра була чорна!” — і веселощам не буде краю. Просто? А гості з нетерпінням чекатимуть наступного візиту довас, ще й родичів приведуть!
ВЕЧЕРЯ № 4-12. Врешті-решт набридає все. Та не впадайте у відчай, не повертайтесь до важковагового столу. Купіть звичайнісіньку тараню, краще трьох сортів — жирну, півжирну та суху. Виставляйте пиво — і хай мою тещу вхопить трясця, якщо гості не будуть вас цілувати. Ну, можете підкинути на додаток печінку тріскову, але то вже для гонору. Просто? А гості з нетерпінням чекатимуть наступного візиту до вас, ще й групу іхтіологів приведуть!
…Кілька слів про досвід зарубіжних кулінарів. Взірцем раціонального режиму харчування тамтешні гурмани вважають салат “Пейзан-модерн”. Це мішанка з бананів, ананасів, грейпфрута, манго, омарів, кокосового молока та іншої екзотичної петрушки. Проте труднощі заготовчого порядку не дозволяють нам рекомендувати такий салат.
ГРОЗА ХУЛІГАНІВ
Мої ребра ледь витримали обійми щасливого новосела.
— Дивися, друже! — кричав він. — Вікна у півстіни, сейсмобезпечний паркет, кахляна ванна, стерильний туалет! А що я мав раніше?
— Куток у тітки…
— І секретні поцілунки з власною дружиною!
— А нині маєш палаццо!
— Ура! — вигукнув приятель.
Бабахнуло шампанське.
Потому ми вийшли на балкон.
Серед зелені й води височіли новенькі небодряпи.
Бульдозери згортали до рукотворного урвища залишки блоків, плиток, скла та іншу умовну економію.
— Там буде Парк будівельників, — повідомив приятель.
— Яка краса! — видихнув я.
— Міф! — підтримав приятель.
— Дарницька Венеція!
— Дніпровська Швейцарія!
Втомлене сонце поволі занурювалося у далекі втаємничені плеса.
— Ідилія! — розчулився приятель.
І тут занявкало, заверещало, завило на манер котячого концерту.
Внизу, на містку через канал, джаз-банда непризовного віку дерла горлянки під гітару і банджо.