Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 5 из 8

Засвітився німб — набили лоба.

___

Акселерація: молокосос у нетверезому стані.

____

Консерви «Сало туриста».

____

У нього в голові був пунктик. Склотари.

____

Наніс образу візитом ввічливості.

____

Вік кібернетики: — Зіграємо в перфокарти?

____

Диво природи: замислений кретин.

____________

ВСЕ ВИЩА...

Новоспечений декан ПетренкоВалуа вскочив у халепу.

Затьмарений молодечим запалом, він зголосився бути відповідальним секретарем приймальної комісії рідного університету. Петренка-Валуа блискавично загнуздали відповідним наказом. По наївності він устиг вискнути: «Я зворушений!» — і його впрягли в манжару, яка репалась від засилля абітурієнтів. Найловкіші з борців за високу освіту відразу ж перелізли на секретареву шию. І не самі. А з болільниками, секундантами, меценатами і предками при клевретах та нукерах.

Отож життя засвітилося Петренкові-Валуа новими гранями, кожна з яких могла порізати. Вже на початку своєї приймальної діяльності наш секретар міг стати мільйонером, з перспективою подальшого існування в краях золотих розсипів... На щастя, він у потрійному стрибку подолав східцеві марші, рятуючись від чадолюбної трійці — білобрового помора, аксакала, спеченого сонцем середньоазіатських пустель, і ще одного джигіта з Подолу. Кожен з них пропонував дещо, вимірюване каратами, за університетське майбутнє своїх діамантових нащадків...

Телефон, який Петренко-Валуа виборов дорогою ціною принижень, довелося перевести на тестя, який жив у сусідньому під'їзді. Після кількох цілодобових телефонних тортур тестя влупив стрес. Принаймні, свідки запевняли, що він тупотів ногами на зятя-декана і верещав:

— Забери телефоняку, бо як стресну!..

На Петренка-Валуа тисли знизу і згори, і він опинився за образним висловлюванням одного аспіранта філологічного факультету, — між Цилею і Карбідом.

Добила бідолагу балерина, перед якою падав ниць увесь бомонд Парижа і Лондона, не кажучи вже про Мальорку і Шрі Ланка. Прима опустилася перед секретарем на коліна і, простягнувши лебедині руки, благала записати свого племінника Зігфріда зі спортінтернату в якісь міфічні «прохідні» списки. Виявилося, що той Зігфрідунчик розчарувався у народній греблі і вирішив стати міжнародником...

Отут і чкурнув Петренко-Валуа світ за очі, точніше — в рідне село (всі наші декани, як відомо, вихідці з села). Проте, знаючи про високий освітній ценз свого і сусідніх хуторів, а також про природну міграцію юних хліборобів до університетських центрів, декан-секретар не затримався в отчій хаті. Наспіх почоломкавшись з працьовитою ріднею і прийнявши скромні подарунки (кожуха — від батька, піджак-блайзер — від матері), він, яко тать внощі, відбув на далеку лісову пасіку до дядька Аристарха, щоб відпочити душею і тилом.

У глухій сторожці Аристарх Платонович за один вечір облагородив затаскану нервову систему племінника медом та узваром. І потекла неквапна розмова про вино, бджоли та про мед, і світло стало на декановій душі...

— Сота в мене, як дзвін, медку в стільниках я тобі підкину, — чув дядькове бурмотіння Петренко-Валуа, склеплюючи повіки. — А ти мені по вченому розтовкмач, племінничку: оті всі протони, нейтрони, електрони, позитрони, мезони — путяще діло чи якісь витребеньки?

Було вже приспаний декан розплющив одне око:

— Вершина наукового прогресу... А вам воно нащо, дядьку?

— Мені воно, конешно, без надобності, а от Вітька, небіж куми Мотрі, тої, що на емтеесівському кутку живе, сильно цими штуками інтересується...

Вчений небіж розліпив друге око.

— Не повіриш, цей Вітька усі транзистори позбирав, що на премії дають, старого телевізора розшаботив, десь генератора списаного потягнув. І що ж втнув, гаспид, — зладнав якогось електронного Лазара і вмент розрізав тим Лазарем негодящий хлів, що портив пейзаж при битому шляху, а розвалити руки не доходили. Сам голова зачудувався, обіцяв Вітьку на ВДНГ послати... То до чого я веду — встрой Вітьку по-сімейному на якусь там радіофізику чи, в крайньому разі, на кібернетику, щоб талан у хлопця не пропав... А медку я тобі підкину, про це не турбуйся, сота в мене, як дзвін...

Коротше — з дядькової сторожки декан «бежал быстрее лани». Трьома типами літаків — АН-2, ЯК-40 та ИЛ-18 Петренко-Валуа дістався передгір'я Паміру, а потім на ішаку — захмарного альпіністського табору. Тут у гордій високості, серед людей веселих і мужніх, декан почувався у повній безпеці.

Одного разу, заблукавши десь в околицях табору, Петренко-Валуа вирішив спуститися до гірської стежки досить небезпечною ущелиною. Підстрахувавшись линвою, він почав спуск... і нараз відчув на комірі чиюсь кам'яну руку. Ця рука легко, як цибулинку з грядки, висмикнула його з ущелини, поставила на скельну площадку і розвернула на сто вісімдесят градусів,

Декан перевів подих, звів очі і... доречне у таких випадках словосполучення застрягло йому в горлі.

Велетенська статура. . Два з половиною метра зросту... Ноги-стовбури... Шкури ведмедів на плечах і стегнах... Обдерта сосонка у правиці... Так, сумніву не було — перед Петренком-Валуа стояла снігова людина! Він був першим, хто побачив її на власні очі!

— Йєті... снігова людина... — прошепотів декан.

— Я йєті! — громоподібно підтвердило створіння. І нараз його обличчя набуло улесливого виразу, з очей ринули великі фальшиві сльози, і він по-підлабузницькому заскиглив:

— О декане, барсе приймальних урвищ, тигре таємних голосувань, гомо сапієнс при ректораті, надіє печерного віку! Встрой мою дитю, декане, перстом-рогом молю — встрой! — і буде тобі докторська з проблем йєті, і всі багатства Паміру будуть твої...

— Куди встро... влаштувати? — машинально видихнув декан.

— Куди хош, — радісно залопотів йєті, — хоч на зоологічний, хоч на дефектологічний. Аби дитю вища! Що вже ми поневірялися, недоїдали недосипали — то хоч діти наші хай у культурі порозкошують...

__________________

КОНТЕКСТИ

Словесне болото: мовна стихія вийшла за береги мислі.

____

Авжеж, скромність прикрашає людину. Часто — синцями.

____

Розпорядження: «Забезпечити ентузіазм!»

____