Страница 49 из 54
— Намен? — нетерпляче повторив молодший лейтенант, не зовсім певен, що правильно вимовляє слово. — Ду намен? Зі намен?
Треба відповідати, аби не дратувати білявого.
— Іх бін капітан Миляга, — заквапився він. — Миллєг, Миллєг. Ферштейн? — Усе ж декілька німецьких слів він знав.
«Капітан Миллєг», — записав лейтенант у протоколі допиту перші дані. І звів очі на полоненого, не знаючи, як запитати про рід військ, у яких той служить.
Але той випередив його і швидко почав давати свідчення.
— Іх бін іст арбайтен… арбайтен, ферштейн?.. — капітан зобразив руками якусь роботу, чи то копання городу, чи то пиляння терпугом. — Іх бін іст арбайтен… — він замислився, як назвати свою Установу, і раптом знайшов несподіваний еквівалент. — Іх бін арбайтен ін русіш гестапо.
— Гестапо? — спохмурнів білявий, зрозумівши слова допитуваного по-своєму. — Ду комуністен стрелірт, паф-паф?
— Я, я, — охоче підтвердив капітан. — Унд комуністен, унд безпартійнен, — усіх розстрелірт, паф-паф, — зображаючи стрільбу з пістолета, капітан вимахував правою рукою. Далі він хотів повідомити допитувачу, що в нього великий досвід боротьби з комуністами і він, капітан Миляга, міг би принести певну користь німецькій Установі, але не знав, як висловити таку складну думку.
Молодший лейтенант тим часом записував у протоколі допиту:
«Капітан Миллєг під час служби в гестапо розстрілював комуністів і безпартійних…»
Він відчував, як ненависть до цього гестапівця зростає в його грудях. «Зараз я його пристрелю», — подумав Букашев. Рука вже потяглася до кобури, але враз молодший лейтенант згадав, що треба вести допит і не давати волі почуттям. Він стримався і задав наступне запитання:
— Вот іст ваш фербанд дислоцірт?
Капітан дивився на білявого, всміхався, силкуючись зрозуміти, але нічого не збагнув. Він здогадався тільки, що мова йде про якусь, напевне, банду.
— Вас? — запитав він.
Молодший лейтенант повторив запитання. Він не був певен, що правильно будує фразу, і починав втрачати терпець.
Капітан знову не зрозумів, але, завваживши, що білявий гнівається, вирішив заявити про свою лояльність.
— Ес лебе геноссе Гітлер! — уставив він нове слово в знайоме сполучення. — Хайль Гітлер! Сталін капут!
Молодший лейтенант зітхнув. Цей фашист — справжній фанатик. Однак не можна відмовити йому в хоробрості. Йдучи на смерть, він прославляє свого вождя. Букашев хотів би, потрапивши в полон, триматися так само. Скільки разів уявляв він собі картину, як його катуватимуть, заганятимуть голки під нігті, пектимуть вогнем, вирізатимуть на спині п’ятикутну зірку, а він нічого не скаже, він тільки вигукуватиме «Хай живе Сталін!» Але він не до кінця був певен, що знайде в собі для цього достатньо мужності, і мріяв загинути з тими ж словами на полі бою.
Молодший лейтенант не став реагувати на безглузді вигуки німця і вів допит далі. Він задавав запитання ламаною російсько-німецькою мовою. На щастя, і полонений трохи кумекав по-російськи. І дещо з нього вдалося все-таки витиснути.
Капітан докумекав, що, очевидно, фербандою білявий називає Установу, в якій служив він, Миляга.
— Там, — сказав він, охоче показуючи рукою невідь-куди, — іст хауз, нах хауз іст Чонкін. Ферштейн?
— Ферштейн, — сказав лейтенант, не подаючи виду, що саме Чонкін його особливо цікавить.
Полонений, морщачись од головного болю і напруги, продовжував давати показання, насилу добираючи чужі слова.
— Іст Чонкін унд найт айн, цвей, драй… сім… зібен русіш гестапо… зв’язані штрінпе, мотузкен… Ферштейн? — капітан спробував жестами зобразити зв’язаних докупи людей. — Унд найт айн флюг, літакен, — він замахав руками, немов крильми.
— Ластівка, ластівка! — почулось із сусіднього приміщення. — Що ж ти, чорти б тебе забрали, не відповідаєш?
Капітан Миляга здивувався. Він і не підозрював, що в німецькій мові так багато спільного з російською. Чи…
Але думку свою він не додумав. Голова боліла, і до горла підступила легка нудота. Капітан проковтнув слину і сказав білявому:
— Іх бін хворен. Ферштейн? Голова, майн копф бум-бум, — він злегка постукав себе кулаком по тім’ю, а потім примостив щоку на долоню. — Іх бін хочем бай-бай.
Не чекаючи дозволу, він непевною ходою, хитаючись від слабкості, пройшов до своєї підстилки, ліг і знову знепритомнів.
Тим часом нарада в командира дивізії тривала. Була тільки невелика перерва, коли командири батальйонів ходили, щоб перемістити свої підрозділи на зазначені вихідні позиції. Давши вказівки окопатися на нових місцях, командири повернулися в бліндаж.
Тепер обговорювалася проблема зброї і набоїв. Виявилося, що в полку в наявності лише одна сорокап’ятиміліметрова гармата і до неї три снаряди, один кулемет системи «максим» без стрічок, два батальйонні міномети без мін, по дві гвинтівки з обмеженим запасом набоїв на кожне відділення і по одній пляшці з запальною сумішшю на три чоловіки.
— Усе зрозуміло, — сказав генерал. — Зброї і набоїв мало. Максимально використати фактор раптовості. Набої економити.
Відчинилися двері. У бліндажі з’явився якийсь червоноармієць у мокрій шинелі.
— Товаришу генерал! — закричав він, приклавши руку до пілотки. — Дозвольте звернутися до товариша полковника?
— Дозволяю, — сказав генерал.
Боєць обернувся до полковника. Його шинеля парувала.
— Товаришу полковник, дозвольте звернутися?
— Ну що там у тебе? — запитав полковник.
Боєць вручив йому пакет і, поспитавши дозволу, вийшов. Полковник розірвав пакет, прочитав донесення і мовчки простягнув генералові. У донесенні було написано:
Командиру полку полковнику
Лапшину
від молодшого лейтенанта Букашева
ДОНЕСЕННЯ
Цим повідомляю, що мною, молодшим лейтенантом Букашевим, був допитаний військовослужбовець німецької армії, полонений розвідниками Сирих і Філюковим.
На допиті полонений посвідчив, що він є офіцером гестапо Миллєгом. Під час служби в гестапо відзначався жорстокістю й особисто брав участь у масових розстрілах комуністів і безпартійних радянських громадян.
Водночас він посвідчив, що штаб так званого Чонкіна знаходиться в крайній хаті, яка належала до окупації поштарці Бєляшовій, і охороняється посиленим загоном гестапівців, пов’язаних між собою найтіснішими узами. Поряд є посадочний майданчик і один літак, очевидно, для зв’язку з регулярними частинами гітлерівської армії.
Від детальніших свідчень вищезгаданий Миллєг ухилився. Під час допиту поводився з викликом, фанатично. Не раз вигукував фашистські лозунги (зокрема «Хайль Гітлер!»), дозволяв собі обурливі заяви щодо суспільного і політичного устрою нашої країни. Декілька блюзнірських випадів стосувалося особи товариша Й. В. Сталіна.
Молодший лейтенант Букашев.
— Ну що ж, — сказав генерал. — Відомості дуже цінні. Молодшого лейтенанта Букашева представити до нагороди. Вихідні позиції змінити згідно з новими даними. Щоб не розпилятися, зосередити всі сили для атаки на штаб так званого Чонкіна, — він присунув до себе план, закреслив прямокутники, які зображували місця дислокації батальйонів, і пересунув їх на інші. Закреслив стріли і провів нові. Тепер усі три стріли сходилися на хаті Нюри Бєляшової.
Допитавши полоненого, лейтенант Букашев склав донесення і з одним із вільних караульних відправив до командира полку. Тепер можна було б трохи й подрімати, але спати не хотілося, і він вирішив написати листа матері. Поклав перед собою розкритий блокнот, присунув каганця і своїм ще не впевненим школярським почерком почав швидко писати:
«Моя мила, люба, дорога матусю!
Коли ти отримаєш цього листа, твого сина, можливо, вже не буде серед живих. Сьогодні на світанку за сигналом зеленої ракети я піду в бій. Це буде перший бій у моєму житті. Якщо він виявиться й останнім, я прошу тебе: не журись. Хай тебе втішає думка, що син твій, молодший лейтенант Букашев, віддав своє молоде життя за Вітчизну, за партію, за великого Сталіна.