Страница 62 из 71
Прокурор з крокодила перекинувся у ворону, злетів на гілку, почистив пір’я і заволав:
— Для того, аби зрозуміти мотиви того чи іншого злочину, його потаємні пружини, насамперед необхідно відповісти на запитання: кому він на руку? Ми легко відповімо на це запитання, якщо згадаємо, ким виявився цей так званий Чонкін, до якого класу належить, чиї інтереси обстоює.
Злетівши з гілки, ворона перекинулася на прокурора і відпила води зі склянки.
— Органами слідства встановлено, що під машкарою рядового Чонкіна ховався лютий ворог нашого ладу, представник вищої дворянської аристократії князь Голіцин. Хто ж такі Голіцини? Засновник цього роду був колись князем Новгородським і Ладозьким. Від нього пішли численні кріпосники, реакціонери. Один з предків підсудного ще тисяча шістсот сьомого року очолив придушення народного повстання під проводом Болотникова. Інший тричі претендував на російський престол і був єдиним серйозним суперником засновника династії Романових царя Михайла. Протягом трьохсот літ князі Голіцини займали найзначніші місця при царському дворі. І от я ставлю запитання: чи випадково представник саме цієї сім’ї опинився в селі Красному напередодні війни? І я відповідаю: ні, не випадково. Марксистська діалектика вчить нас, що випадковостей у природі взагалі не буває. Усі явища, які відбуваються у світі, пов’язані одне з одним, випливають одне з одного і зумовлюють одне одне.
Заворожений власною красномовністю, прокурор що далі, то більше вірив своїм словам і вже не невинну жертву бачив перед собою, а зловісну постать, у руках якої невидимі ниті всесвітньої змови.
— Розбиті дощенту білобандити всіх мастей від Керенського до Денікіна не заспокоїлись, не втратили своїх надій на повернення маєтків, заводів і фабрик. Підтримувані міжнародною буржуазією, гітлерівським фашизмом та японським мілітаризмом, виношуючи плани реставрації царського ладу, розраховуючи на підтримку прихованих ворогів народу, троцькістів і куркульських недобитків, які пішли в підпілля, користуючись невдоволенням усіляких ревкіних, голубєвих і їм подібних, використовуючи невдоволення окремими недоліками і труднощами, які є ще в нас подекуди, вони послали підсудного своїм емісаром. Як представник вищої сходинки дворянської ієрархії, він, як ніхто інший, був зацікавлений у відновленні царського ладу і, можливо, навіть сам… — прокурор задихнувся від заздалегідь не обміркованої думки, від раптового здогаду, котрого він сам злякався, але не зміг утримати, — і, можливо, навіть сам… він сам хотів стати царем! — швидко вигукнув прокурор, потряс кулаками й головою і сів, приголомшений власним відкриттям.
У залі прокотився гул, наче морська хвиля налетіла й розбилася об скелі.
Ті, хто стояв за сценою, мимоволі подалися до лаштунків.
— Що він сказав? — пошепки запитав приїжджий генерал.
— Він каже, що цей, — Лужин злякано вказав пальцем на Чонкіна, — хотів стати…
— Ца-а-аре-ем, — почав заїкатися ззаду Мухін.
У залі запала мертва тиша, у якій було чутно тільки, як спітнілий захисник рве на дрібні клапті проект своєї промови. Усі дивилися на Чонкіна, а він, прокинувшись від раптової тиші, дивився і не міг зрозуміти, де він перебуває, звідкіля тут стільки чортів, чому вони мовчать і витріщаються на нього.
— Товариші судді!..
Отямившись після зробленого ним відкриття, прокурор підвівся, аби продовжити свою видатну промову.
Тим часом приїжджий генерал кинувся Куди Слід і передав нагору шифровку: «В ході судового розгляду прокурор Євпраксеїн неспростовно встановив, що підсудний Голіцин мав намір оголосити себе імператором Іваном VII».
Зі швидкістю світла шифровка досягла Москви і викликала там новий переполох.
Збиваючись з ніг, забігали по коридорах полковники й генерали. Товариша Лаврентія на службі не виявилося, знайшли його зовсім в іншому районі Москви в ліжку якоїсь актриси.
Прокурор ще не скінчив своєї промови, як з Москви було отримано шифровку у відповідь: «Прокурору Євпраксеїну висловлюю особисту подяку. Лаврентій Берія».
— Підсудний та його зарубіжні господарі у своїх брудних розрахунках не зважили на те, що народ наш відданий своєму ладу, своїй партії й особисто товаришеві Сталіну. Нам не потрібні ні царі, ні імператори, ні біснуваті фюрери. Дії підсудного не знайшли підтримки в широких народних масах. Наші звитяжні чекісти, вірні заповітам Дзержинського, вчасно припинили зловорожу діяльність «божого помазаника», а жалюгідна жменька його поплічників не зважилась відкрито стати на його бік. Цілковито викритий, він виявив шалений опір спочатку надісланому для його арешту спецзагонові, а потім і регулярним підрозділам Червоної армії. Чинячи опір з несамовитістю приреченого, він плекав божевільну в його становищі надію — будь-що відстояти захоплений ним плацдарм, будь-якою ціною протриматись до приходу гітлерівських військ. Не вийшло, панове! — закричав прокурор, звертаючись до суддів. — І ніколи не вийде.
Знову перекинувшись у чорта, прокурор почав перераховувати злочини, вчинені Чонкіним: порушення правил караульної служби, дезертирство, вчинення опору із застосуванням зброї, присилування осіб, котрі перебувають при виконанні службових обов’язків, до порушення цих обов’язків, потрава і негідне поводження з полоненими. Він назвав і статті карного кодексу, відповідно до яких Чонкін за умов воєнного часу і за обставин, що збільшують провину, міг би бути розстріляним три чи й чотири рази.
— Але, — сказав чорт, змахуючи копитом, — цей клубок злочинів, якого вистачило б для розстрілу цілої зграї бандитів, для підсудного був лише прелюдією до його головних лиходійств. Ці лиходійства передбачені статтями карного кодексу, які я вважаю за необхідне процитувати повністю.
Чорт надів на очі окуляри, розгорнув якусь бісівську книгу і зачитав:
— Стаття 58.2. Збройне повстання чи вторгнення з контрреволюційною метою на радянську територію озброєних банд, захоплення влади в центрі чи на місцях з тією ж метою і, зокрема, з метою силоміць відірвати од Союзу PCP і окремої союзної республіки будь-яку частину її території чи розірвати укладені Союзом PCР з іноземними державами договори тягнуть за собою вищу міру соціального захисту — розстріл чи оголошення ворогом народу з конфіскацією майна і позбавленням громадянства союзної республіки і, тим самим, громадянства Союзу PCP та вигнанням за межі Союзу PCP назавжди; допускається, за пом’якшувальних обставин, зниження до позбавлення волі строком не менше трьох років, з конфіскацією всього чи частини майна.
Стаття 58.3. Зносини з контрреволюційною метою з іноземною державою чи окремими її представниками, а також сприяння якимось чином іноземній державі, що перебуває із Союзом PCP у стані війни чи веде з ним боротьбу шляхом інтервенції або блокади, тягнуть за собою…
Стаття 58.4. Надання в будь-який спосіб допомоги тій частині міжнародної буржуазії, котра, не визнаючи рівноправності комуністичної системи, що приходить на зміну капіталістичній системі, прагне до її повалення… тягне за собою…
Стаття 58.5. Схиляння іноземної держави чи будь-яких суспільних груп у ній шляхом зносин з їхніми представниками до оголошення війни, збройного втручання у справи Союзу PCP чи інших ворожих дій, зокрема: до блокади, до захоплення державного майна Союзу PCР чи союзних республік, розриву дипломатичних відносин, розриву укладених із Союзом PCP угод і т. п., тягне за собою…
Стаття 58.8. Здійснення терористичних актів тягне за собою…
Стаття 58.10. Тягне за собою…
Чонкін ішов дном яру вздовж струмка, що жебонів серед каміння. Крізь дзюрчання йому вчувалися якісь слова:
— …сукупності вчиненого, враховуючи принцип складання і підвищення за особливо тяжких умов воєнного часу…
Він нахилився до струмка напитись і вгледів у ньому чиєсь обличчя. Він думав, що це його відображення, але, придивившись, побачив замість себе прокурора.
Чути було погано, і Чонкін занурив голову у воду, але уздрів не прокурора, а Нюру, котра, перекинувшись русалкою, манила його до себе, злегка помахуючи віями та плавцями. Вона йому щось говорила.