Страница 58 из 58
Доки дантист трудився над Нюриними зубами, строк дії її візи добіг кінця, та вона й рада була повернутися додому, знудьгувавшись за батьківщиною, селом, козою, кабаном і курми.
Удома вона вразила сусідів новими зубами, двома чемоданами всілякого барахла і альбомом кольорових фотографій з незрозумілого місцевим людям чужого й красивого життя. З тих пір у селі стали звати її Нюра-Американка.
Село Красне, будучи засноване років двісті-триста тому чи й побільше, за час свого існування в цілому свого вигляду не міняло. Не рахуючи тих, що дійшли сюди ще за радянських часів електрики, радіо, а потім телебачення. Але з тих пір, як упав радянський режим і набрали сили закони вільної торгівлі, тут багато чого змінилося. Особливо після того, як у тутешніх околицях віднайшлись джерела мінеральної води. Як тільки джерела віднайшлися, так негайно до них добрались підприємливі люди, прозвані «новими руськими». І ось місця ці видозмінилися, й виросли тут вілли й тереми з червоної цегли, оточені кам’яними парканами, деякі навіть з колючим дротом по верху і сторожовими телеоб’єктивами, що вертять головами, як змії. Один із нових пришельців хотів Нюрину хатину купити на знос, пропонував їй великі гроші, а на випадок незгоди погрожував улаштувати пожежу. Вона не погодилася, а він погрози своєї не здійснив, оскільки його самого спалили у власному джипі.
Чонкін хотів прислати Нюрі грошей на нову хату, але вона й від цього відмовилася, мовляв, і в такій, як є, доживу віка. Але життя її в цілому перемінилося на краще. Щороку по місяцю, а то й по два гостює вона в колишнього коханого, а повернувшись з подарунками для всіх односельчан, живе очікуванням нової зустрічі. За цей час ні-ні та й приходять їй листи зі штату Огайо, які читати майже неможливо, тому що почерк у відправника жахливий, і до того ж він плутає російські літери з латинськими. Якось Чонкін надіслав їй портативний комп’ютер і запропонував підключитися до Інтернету, але вона поки що не розібралася, як це робиться, і коробка з комп’ютером чекає підходящого часу під ліжком. Може, воно так і краще, тому що листи в Інтернеті бувають не паперові, а якісь інші, а для неї ж то дорожчі паперові.
Листи від Чонкіна Нюра кладе поряд із тими, створеними в роки війни, хоча написані вони різними почерками. Але до них, як і до авторів, уявного і реального, ставиться по-різному. Той був часткою її, а цей для неї подібний до каченяти, висидженого куркою. Наче рідний, а повадки чужі. Цю чужість Нюра виражає інстинктивно, називаючи містера Чонкіна на «ви». І все ж вона завжди радіє, коли їде до нього, і так само радіє, коли їде назад.
Стосовно ж нашого героя, то він, будучи у вельми похилих літах, віку свого сповна не відчуває. Ну, буває, поболюють крижі чи вдень під час їзди на комбайні долає сонливість, а в усьому іншому він іще мужчина кріпкий. Усе ж таки найняв собі двох помічників.
Один із них колишній радянський шпигун, а інший, ось уявіть собі, Кузьма Гераклович Гладишев, син агронома, онук селекціонера і сам селекціонер і генетик. Одружившись з єврейкою Неллі Матвійчик, він приїхав разом із нею в Америку, роботи за своєю освітою не знайшов і прийняв запрошення Чонкіна бути в нього наче керуючим. Працює він добре, старається, до господаря ставиться з повагою і турботою, і Чонкін, не маючи спадкоємців, іноді навіть думає, чи не призначити таким молодого Гладишева. Який не п’є, не курить, у селянській праці знає толк, до того ж у вільний час продовжує справу свого дідуся, від якого успадкував кмітливий розум і нахил до перетворення природи. Нещодавно йому вдалося-таки вивести гібрид картоплі з помідором, але не шляхом селекції, а через суміщення ознак двох культур на генному чи клітинному рівні. Свій гібрид він назвав Амедра, це скорочено від повної назви «American dream» («Американська мрія»). Він вирощує Амедру в двох теплицях і окремі кущі продає любителям природної екзотики за оголошенням в Інтернеті (бажаючі можуть пошукати ці оголошення на сайті www.potato-tomato.amedra.com). Самогон із лайна він не гонить, його цілком влаштовує американське кукурудзяне віскі «Бурбон».