Страница 1 из 1
Остап Вишня
ХТО ВИНЕН?
Розкажу я. братця, вам, через віщо не так швидко й не так повно шириться та квітне театральна справа на Україні нашій Радянській...
Ширитись-то вона шириться, та не так, як-би нам хотілося... А нам-би хотілося, щоб у кожному селі, при кожнім селянськім будинкові, при кожній хаті читальні, а то й просто собі при просторій клуні — та був-би хороший драматичний гурток, злитий, витриманий, солідний...
Щоб так грав, щоб так грав.?! Одне слово, ви самі знаєте, щоб як він грав. Так чого ще нема цього?!. А от послухайте, чого..
Розкажу я вам, братця, про випадки з власної практики. А власна практика в мене була, бо нема-ж на Україні такої людини, щоб у «театрі» не грала, і не так просто собі грала, а грала «найкраще од усіх»...
***
І я грав... І, само собою розумієтся, «найкраще од усіх»...
Діло було може давно, а може й недавно. Заснували ми аматорський гурток... Артисти всі такі, що «дай тільки показать»...
Було, Терешко прийде до школи, де ото ми збиралися, стане серед хати й каже:
— Я їм як заграю, так, їй-же богу, як Садовський! От побачите!
Та всі ми були такі, що... Та куди там?
Сидиш у школі, доки ото вчителька прийде (а вчителька в нас за режисер була) й думаєш:
— Ох, і вуса-ж намалюю! А сорочку яку надіну, та сині штани, та червоний поясь?!. Куди ото Терешко заграє?! Я їм як заграю?!
І артистки такі-ж, як і ми: хороші... Сидять, насіння лускають, перешіптуються одна з одною... Дивляться на Терешка чи на котрого з нас, а з очей так і стрибає:
— Почекай! Почекай! Ось я як вив'яжусь! Ось я як уквітчаюсь! Буде тоді тобі Садовський!!
***
Довго ото ми так ходили, обговорювали все... П'єс чекали. П'єс у нас не було, так учителька до міста по них послала...
Приїхали п'єси.
Поприлітали ми до школи, аж тримтимо всі...
Показує вчителька п'єси: «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», і «Невольник».
— Почнемо, — каже, — з «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Це — дуже хороша п'єса... Маруся труїть Грицька, а сама співає.. І Хома зарізується... Дуже хороша п'єса...
Прочитала вона нам ту п'єсу... П'єса таки дуже хороша... Про любов… А що вже ролі?! Особливо для Грицька й для Марусі...
—От як-би мені Грицька, — думаю собі. А Одарка Перепелівна присунулася до мене, та:
— Я Марусю гратиму, а ти Грицька! От як заграємо!?! Тільки-ж цілуватись не насправжки, а так тільки, щоб губами не притулятися... Губи ніби до губ, а щоб «цмок» — так щоб не зовсім... Добре?
— Добре, — кажу...
— Так ти-ж дивись!
— Ну, йдіть, — каже вчителька, — додому, а взавтра приходьте, ролі будемо розподіляти...
Цілу ніч не спав я, все думав, які вуса я намалюю... І як ото очі ті обмалювати, щоб великі були, велики... І ото думаю собі, як я падатиму, коли мене вже Маруся отруїть... Витягнусь, думаю собі, вже витягнусь, так ніби мене правцем узяло, праву ногу підійму, вона задріжить, як у корчах, а я так жалісно-жалісно до Марусі:
— Марусе! Що ти наробила?!
І вмру.
А засинаючи, так кулаком під рядном нахвалився:
— Підождіть, — мовляв. — Я вам заграю!!
***
Другого дня були в школі ми всі дуже зарані, ще вчителька й пообідати не встигла...
Ходимо, один на одного поглядаємо й ніхто нікому нічого не говоримо.
– Все одно, я Грицька гратиму, — кожний сам собі думає...
— Все одно, я Марусю гратиму, — кожна сама собі думає...
Вийшла вчителька...
— Ну, хлопці й дівчата, давайте будемо ролі призначати… Марусю, значить, гратиму я...
Зирк я на Одарку на Перепелівну:
— От тобі, думаю, й «цмок так щоб і не зовсім»...
А дівчата всі так ніби ото бджоли, коли на них димом пхукнуть... Голови в плечі повтягали й на керсетки собі дивляться...
— А от ти, Одарко Перепелівно, — вчителька до Одарки. —Дарину гратимєш... Роля невеличка, ти з нею й управишся, як слід...
Дивлюсь: сопе, сопе, сопе моя Одарка... А потім:
— Не гратиму я, мабуть... Мені ніколи... Мати казали, що коноплі до посту щоб допрясти...
Встала Одарка й вийшла...
А за нею всі дівчата з хати — шаміль-шаміль-шаміль...
Залишилися самі хлопці...
— Що це таке з дівчатами? — вчителька питає...
— Хто й зна...
— Ну, що-ж, давайте за чоловічі ролі. Грицька погодився грати фершал, з Дейкалівки. Він дуже хороший артист... А хто-ж із вас, хлопці, на Потапа та на Хому..?
Та до мене:
— Може ти, Остапе, Потапа заграєш? Із ножем він ото на Грицька накидаєтся...
— А я думав, що я-б Гр…
— Ні, Грицька ти не вдереш... То дуже трудна роля... Там трагизму з драматизмом багато... Тобі більше Потап підходить...
—Ні, — кажу, — мабуть, я не гратиму. На тім тижні, — батько казали, — під хуру треба їхати... Пшеницю до міста повеземо! Грайте самі,..
І пішов... І думав усю дорогу:
Потапа я їм гратиму?! Хай самі грають...
І всі хлопці пішли...
І правильно зробили...
Що-ж їм маленькі ролі грати, чи що, коли кожний із їх може найкраще Грицька заграти...
Не краще, положим, ніж я, а всеж-ж таки... І не вийшла в нас вистава...
* * *
Хто тут винен? Думаєте, вчителька?
— Ні!
— П'єса винна. Автор винен...
Коли вже ти пишеш п'єсу, пиши так, щоб усі головні ролі були! Хіба тобі не все одно, як писати?! Так чого-ж ти одному велику ролю пишеш, головну, а другому — дрогорядну, маленьку...
Тепер, брат, рівність!
А через авторів і вистави часто не відбуваються... Театральна справа страждає...
Так от, братця, хто винен!
6/11 1925 р.
_____________________________
Примітка.
Гумореска Остапа Вишні «Хто винен?» представлена тут за публікацією у харківському журналі «Сільський театр» № 1, 1926.