Страница 32 из 39
Этот мужчина был способен поиметь так, что я забывала саму себя. И этот же мужчина был ничтожен в категориях человеческих не постельных отношений - поддержке, эмпатии, сочувствии, участии, помощи, жалости.
Мне усталось... Планы на предстоящее гениальное озарение с ответом на вопрос о причине тяготения к нарцикам я отложила. Вернее, смачно плюнула и растерла ногой.
Ну а вдруг, нет причин?! Ну случилось у меня так и что? К чему этот бессмысленный анализ и самокопание? Зачем терпеть то, что не терпится? Мне казалось, что я становлюсь той же терпилой, что и раньше... При этом пытаюсь обосновать свою роль высшей целью - поиск бессознательных установок, приводящих к стереотипности в отношениях.
Та иди к черту!!! Та будь я семи пядей во лбу, самостоятельно не решу загадку! Я ж в контексте самой себя, как со стороны посмотреть и оценить-то?!
А может, нет никакой закономерности и люди встречаются не для чего-то, а просто так?
***
Позвонить и ни с того ни с сего сказать: "Не звони мне и исчезни навсегда!" (и таким еще женским раздраженным тоном, типа это он наяривает сутки, а я не беру трубку) было бы тупо. Поэтому я решила по старинке - написать.
Некоторые тексты я не пишу, а рожаю. Благо, никто не наблюдал процесс создания. Полумрак в комнате, фоном LOBODA или Барских. Ненавижу попсу, на БГ и Наутилусах выросла, но в данном случае "Туманы-маны" - необходимый элемент созревания драматических мыслей и излияния обнаженных чувств на Mac-бумагу. Полбутылки розового вина и 2 пачки никотина про запас. Открытое окно для продува мозгов. Погружение в себя максимальное, чтобы оформить письменно мельчайшие детали трагедии. Однажды бывший муж поинтересовался:
- Че ты пишешь такие скверные тексты? Читая тебя, можно подумать, что ты мать-одиночка, вечно в предсуицидальной депрессии, в соплях-слезах и без надежды на будущее! Если б я тебя не знал, то в жизни бы не заинтересовался такой!
- В предсуицидальной депрессии? Тю... Не грустно мне от этой писанины. Просто чувства, просто события, просто жизнь.
- Печальная у тебя жизнь, малышка!
Прощальное напутствие не ложилось на попсу и я включила Христину Соловий. Про любовь, на польском. О том, что не судилось. Вспомнилась переписка, где я написала не "привет", а "здравствуй", чем проявила дистанцию, с точки зрения Вячеслава. Через 15 минут я запостила:
"Психолог╕чний розтин нарцисичного кохання
Шановний доброд╕ю, здрастуйте.
Хоча формат звернення треба визначити заздалег╕дь. Щоб не образити невв╕члив╕стю. Ви так╕ натхненн╕, зверхн╕ та гордовит╕, що "здрастуйте" розц╕ню╓те як дистанц╕йн╕сть та вербал╕зований поклад на лопатки. Проте н╕жн╕сть та милосл╕в"я оклику перевершують типове затертовживане "прив╕т".
Переступаючи пор╕г Ви зм╕ню╓те енергетику прим╕щення на "занадтов╕сть". Занадто пихи, надм╕рно╖ агрес╕╖ та гонору. В╕дчуваються спроби запалити вогонь клацанням пальц╕в. Бо можете, бо спроможн╕.
Вам ц╕каво спостер╕гати за реакц╕╓ю ╕нш╕х, за ╕нтересом та, краще, телепатичним поневоленням через нерозум╕ння. Оце кайф. Тр╕умф. Насправд╕, горд╕сть Ваша через боягуство. Страх в╕дчуження та в╕дречення наст╕льки великий, що краще одразу продемонструвати who is who второсортним глядачам п"╓си "М╕й страх та 1000 способ╕в його замаскувати". То безпечн╕ше. ╤ лог╕чно, браво.
Ви завжди все зна╓те, добре готу╓тесь до розмови. Похвально для аудитор╕╖ типових, я ж побачу симптом. Контролюючи суть, форму та к╕льк╕сть ╕нформац╕╖, Ви бережете мозок в╕д перегр╕ву та в╕рог╕дно╖ небезпеки. Боязно бовкнути. Тревожно не знати. А що як сп╕ймають на ╕стинних переживаннях та думках? Що, як вгадають, що вони взагал╕ ╕снують?
Тому занадто рац╕онально, передгадано, сухо, мертво...
Милий друже!
Ти такий один. Невгамовний, несамовитий, ненад╕йний та максимально замкнений. Настр╕й хаотичний, планування потребу╓ не доробки, а старанного навчання. Ти потребу╓ш уваги, розум╕ння, часу. На прослуховування его╖стичних переживань, тревог, сумн╕в╕в. Я готова, проте це н╕як не вза╓мно. ╤ послухала, ╕ емпатично промовчала бурев╕й критики. Ти йдеш дал╕, а мо╖ в╕дчуття, житт╓в╕ перепет╕╖ та необх╕дн╕сть посп╕вчувати залилишись у зародку. Чи надовго вистачить мо╓╖ сили та поваги до тебе, щоб п╕дтримувати це сп╕лкування?
М╕й шалений коханець...
П╕дсв╕домий володар, дом╕нантний самець, тварина... Пелена у погляд╕, статичн╕ передбачуван╕ рухи, р╕зк╕сть та сила еротичних ман╕пуляц╕й спонукають мисленн╓во оргазмувати ще на етап╕ "прив╕т" чи "здрастуй". Росслаблен╕сть, забуття та рац╕ональне безпамятство дарують мит╕ захвату та ун╕кальност╕ акту зв╕риного злиття. Незабутн╕сть. Геометрична прогресс╕я якост╕ сексу.
Проте чим кращ╕ зносини, тим г╕рший п╕слясмак. Для ж╕нки, що в╕дчува╓ пустоту та виснажен╕сть п╕сля тебе. Чому? Бо ╕нст╕нкт продовження роду - один з двох основних, та недостатн╕й. Не сексом ╓диним. Якщо ╓диним, то не треба. Бо згодом вже бол╕сно.
Зроблене кимось фото на обл╕злому диван╕ захоплю╓ та робить сумно одночасно. Дво╓ серйозних малознайомих. Споглядають зображення на паркет╕. Ти в╕д"╓мно один. Я вза╓мно самотня. Що пам"ятаю, то перша думка "ми так╕ автономн╕..." В╕дчуття при╓мне, бо н╕що н╕кому не винна, самодостатня, незалежна. Сильна та вдала. Ми в╕дзеркалю╓мо однобок╕сть, страх, одинок╕сть. Ск╕льки часу пройшло, а потреба прокричати "Та не б╕йся ти мене, я безпечна!" ╕сну╓ ╕ дос╕.
Що це я?! Це вже про вагом╕ше, не про секс...
Любий хлопчику!
Почитаю лист в╕д мами:
"Як же хочеться повернути час назад... Мамина турбота, прониклив╕сть, гола емоц╕йн╕сть могли би навчити тебе бути живим та не боятися в╕дчутт╕в. Я би могла бути чутт╓в╕шою, б╕льш люблячою, не рег╕дною та нечуйною сукою... Щоб ти знав: життя бува╓ жорстоким, люди - тим б╕льше, проте ти витрима╓ш. Як не вистачатиме сил - я буду з тобою, дутиму на садна та голубитиму б╕ль. Яка р╕зниця, вивчив ти домашн╓ чи не загубив грош╕ на л╕верну ковбасу?! Ти так старався бути хорошим, що вигадав ╕деальний св╕т, в якому так ╕ ╓... А я п╕дтримала це безжал╕сне роздво╓ння...
Тепер ти жорстокий та товстокожий. Все, що виходить за меж╕ твого св╕ту, ти вважа╓ш помилковим. Знец╕ню╓ш. Я розум╕ю помилку. Якби я могла повернути час... Тепер ти моя до к╕нця, несепарац╕йна, далека ╕ водночас потребуюча любов╕, дитина... Не потр╕бно з╕рок з неба, не треба вивертатися навивор╕т, щоби я тебе любила. Не приховуй себе, хлопчику, я не в╕двернуся... Бо я мати. Холодна, жорстока, риг╕дна.
Зм╕ни острах на в╕рог╕дн╕сть того, що можна ╕накше... Спробуй, малюк... ╤накше жодна не витрима╓. Я не хочу одинокост╕ для тебе. Незалежно╖, тако╖ вольово╖, але одинокост╕. Не варту╓ кон╕ в╕дкинути незалежним через мене... "
Коханий...
Довго йшли, проте цей еп╕тет недосяжний. Якби прижати в об╕ймах доброд╕я, щоб скинути корону? Якби стати другом, щоб навчити вза╓мност╕, адже не страшно бути в╕двертим та беззбройним? Якби не задовольнитися статевим актом та прикрасити душею ф╕зичн╕ рухи? Якби з╕гр╕ти материнською любв"ю, захистити, приголубити, щоб не боявся ?
От тод╕ б...
Та год╕. Все це субл╕мац╕я письменницьгого болю.
Роз╕тнути, проанал╕зувати, ознайомитись та зрозум╕ти важливо вза╓мно. Коли одновекторно, то не треба. Безперспективно. Психлог╕чно неможливо"
Мой пост был живой душой женщины, повстречавшей нарцисса. Без психологических аргументаций, осмыслений, наукоподобного текста. Лишь голые чувства вышедшей замуж за безумца и вошедшей в интимную связь с таким же психопатом.
Я была девочкой, описывающей душу в документах на макбуке, большинство из которых не будет опубликовано и прочитано никогда. Славиком тоже, ведь я была заблокирована в социальных сетях, где постила мысли.