Страница 74 из 75
Тим часом наближався Новий рік, другий рік без тата. Тепер Н. жив за власним часом. Думки про дівчинку з горища майже витіснили сум за батьком, втрата якого мала для Н. величезні наслідки. Можливо, мати й шкодувала, що забрала його з інтернату. Він міг здобути там якесь пристойне ремесло, маляра чи столяра, а натомість став лицарем мітли і грабель. Утім, краще прийняти з гідністю все, що приготує тобі доля, аніж довіку скиглити над втраченими можливостями, яких і так обмаль.
У вітринах крамниць з’явились ялинки, прибрані іграшками, лотки торговців заблищали китайським новорічним товаром. Одного дня він купив пакетик дощику, такий, яким вона вишивала, тільки не срібний, а золотий, і поклав на ящик, на якому вона сиділа. До тумбочки, крім того першого разу, він не зазирав. Це було б схоже на підглядання. Те, що робила дівчинка на горищі, мало стосунок до Нового року. Тільки діти відчувають магію цього свята. Коли Н. поступив у інтернат, вдома перестали ставити ялинку. Матері досить було тих ялинок, які виносили на смітник через кілька днів після Нового року. Н. доводилося бути присутнім при їх спаленні.
Мати залізла в борги, щоб поставити на могилі батька пам’ятник, і та допомога, яку вона отримувала на неповнолітнього сина, відколи той пішов з інтернату, дуже їй знадобилася.
А Н. у ці передноворічні дні жив у своєму світі. Йому приснився сон, що допоміг зв’язати докупи усі здогади. Як Вона стоїть перед дзеркалом, але не тріснутим, а цілим, і на голові в неї корона, а на лівому плечі в неї місяць, на правому — сонце. Пройшло чимало років перш ніж він зрозумів, що це було: Космос, Всесвіт, що сам себе створював, перекроював, нищив і створював заново. А не маленька кравчиня, яка вирішила зробити собі свято, яка хотіла, щоб її любили. Яка здогадувалась інтуїтивно, що спершу мусить полюбити себе саму.
Він засинає у мертвому листі і уві сні підіймається на горище, завішане чорними полотнищами, відчиняє запилену тумбочку і виймає звідти згорток — сукню дорослої жінки з неоковирно пришитими рукавами й подолом, розшиту не лише срібними, а й золотими зірками, кожна з яких неповторна. Там же й корона з картону, обклеєна фольгою й намистинами. Він пригортає все це до себе.
Він пригортає її до себе у ямі, заповненій листям, вона кладе йому голову на груди й вони бесідують між собою, бо тепер і тут це нарешті можливо.
Вона зайшла до бібліотеки, коли Н. був там, і, звісно, не впізнала, бо не очікувала побачити в такому місці сина двірнички. Н. тим часом гортав журнал «Вокруг света», який не давали на абонемент, і чекав на замовлені книжки. Видно було з усього, що дівчинка нечасто сюди приходила, бо не почувала себе впевнено. Та і фото її на стенді кращих читачів не було. Вона стала передивлятись каталог, а він спідлоба приміряв до неї ту сукню, чи доросла вона до неї за рік. Ні, у неї була така сама постать підлітка й дитячі риси обличчя. Вона не прагнула стати дорослою, як дівчатка її віку. До школи йшла сама, без товаришки. Верталась так само. Ніколи не затримувалась на подвір’ї. Це я знав, але не знав, якого кольору в тебе очі.
(Карі.)
Я відчував, дивлячись, як ти перебираєш картки, заряд надзвичайної потужності у тобі. Якби я міг попередити тебе про небезпеку…
(Мені часто снився сон, ніби я зменшуюсь і зникаю. Ось коли по-справжньому було страшно.)
Тобі снилось те, що стане після вибуху.
(Мене не задовільняла любов, яку пропонує цей світ. Я хотіла справжньої, великої, як Сонце.)
Нічого дивного. Любові завжди мало.
Бібліотекарка, що знала про мою ваду, подала мені знак, щоб я підійшов. Вхопивши книжки, я прожогом кинувся з бібліотеки. Забув навіть покласти журнал на полицю. Я знав, що ця приємна старша жінка помітить моє збентеження і збагне його причину, бо більше відвідувачів, крім нас, не було. Але я не міг впоратися з почуттями. Вони виявилися сильнішими, ніж я собі уявляв. Якби я був нормальним хлопцем, то скористався б рано чи пізно з нагоди. Наприклад, спитав, що читаєш, і ми б повернулись разом з бібліотеки. Ми б ходили до однієї школи, і я би вчився добре. В інтернаті у мене були найкращі оцінки. По суті, мене не надто турбувала моя вада. Батьки відгороджували мене від усього, що могло б засмутити, відчути неповноцінність. Утім, я відчував неповноцінність — бідність. Чесна і безнадійна бідність. Для нас було недоступним усе. Така бідність часто переростає в убогість духу.
Після смерті матері я почав працювати, і трохи тебе забув. На горищі висів тепер замок, бо хтось покрав білизну. А попередній просто поламався, й ніхто не хотів купувати. Люди, що мешкали в нашому будинку, жили ненабагато краще, ніж ми, доки не змінились часи.
Часом я піднімалась туди, коли сварилась з батьками, а якось мати заявила, що я, певно, воджу туди хлопців, і колись мене зґвалтує якийсь наркоман. Як можна було таке сказати! Взагалі, батьки розмовляли зі мною дуже грубо. Моя сестра вийшла заміж за алкоголіка і теж почала пити. Часом вона приходила під школу, і я давала їй копійки, що зекономила на обідах. Але сестра ніколи не приходила до батьків просити допомоги. Ніколи! Це вона подарувала мені на день народження свою випускну сукню. Я боялась принести її додому, бо мати довідалася б, що я зустрічаюся з сестрою. Вона б викинула ту сукню в сміття. Тому я сховала сестрин подарунок на горищі, а вже потім мені спало на думку переробити її до невпізнання і піти в ній на шкільний новорічний карнавал. Знайшла вдома стару штору й доточила рукави й поділ.
І ти ходила на карнавал?
Ні, я захворіла на грип тоді. І, правду кажучи, мені це не було вже потрібно. Я стільки разів уявляла його собі.
Я бачив тебе у цій сукні уві сні.
(Чи в якомусь іншому світі.)
Сестра померла через рік. Тобто загинула — її зарізали в п’яній бійці. Вдома про це не говорили. Я навіть не сміла сказати в школі, що моя сестра померла і я сумую за нею. Бо я її любила. Вона мені подарувала єдину коштовну річ, яку мала, — свою випускну сукню. У мій день народження. Батьки щось купували за півроку і казали, що то мені буде на день народження.
(А мені мама на день народження пекла яблучний пиріг.)
Розумієш, я мусила зробити ту сукню своєю, хоч не вміла ні шити, ні вишивати. Щоб тільки я знала, кому належала сукня раніше.
Ти перетворила її на небо з зірками, сонцем і місяцем. Воно в космосі так і виглядає, коли вийти за межі земної атмосфери.
Скільки років вони не бачились, відколи батьки її переїхали? Вона б так і далі росла на його очах, але якось мама покликала його допомогти винести одежну шафу пожильцям з п’ятого поверху. І він зустрів її в передпокої з великою картонною коробкою в руках. Лице її було як біла маска, але коли вона упізнала його, то відгорнула газету. Н. побачив жмути переплутаного золотого і срібного дощику поверх ялинкових прикрас. Вона знала, що він бував на горищі! Можливо, якби не було цієї миті, він би забув про ту дівчинку. Вона зникла б назавжди, і він втратив би єдину відраду. Н. думав про неї, навіть коли сидів коло мертвої матері, одурманений запахом розігрітого воску. І коли підмітав вулицю чи прибирав сніг, то дивився на вікна, через які вона колись дивилась. Тепер він робив усю роботу сам. Приймав рішення, ходив до контори, сам прибирав сніг і опале листя, мив сходи. Навколо нього обертались зорі, місяць і сонце, і раз на рік, наприкінці грудня, він знімав замок з дверей на горище, щоб вона могла увійти і вийти. Бо сукня може їй знадобитись. І протирав тріснуте дзеркало від пилу й павутини. То було правильне дзеркало, дивлячись у яке, людина не почувалась самотньою, бо бачила себе і себе.
Коли вона виросте, то відірве від сукні бутафорські рукави і поділ, повитягує золоті й срібні нитки, позбудеться сонця на правому, а місяця на лівому плечі. На той час усі забудуть, кому належала та сукня. Вона зможе її забрати з горища, притулку для заплаканих мрійників. І відпустить його. З нею нічого лихого не трапиться, не здійсняться пророцтва батька й матері, які нібито бажають добра, а насправді забирають усі шанси бути собою. Не таким, як вони, як усі інші.