Наставления бродячего философа. Полное собрание текстов


Григорий Саввич Сковорода (1722–1794) – русский и украинский философ, баснописец и поэт. Занимался педагогической деятельностью. Затем провел значительное время в странствиях по городам и селам Малороссии и некоторых российских губерний. В дороге он много общался со своими учениками и простыми встречными. Поэтому жанр беседы или разговора занимает значительное место в творческом наследии Сковороды. Наряду с этим в сборник вошли все основные произведения мыслителя, в которых ярко проявились как своеобразие его этических и богословских взглядов, так и подлинное литературное дарование. В книгу включена также биография Сковороды, написанная его учеником Михаилом Ковалинским.

Сочинения в двух томах


Сочинения в двух томах

ФИЛОСОФСКОЕ НАСЛЕДИЕ ГРИГОРИЯ СКОВОРОДЫ

Григорий Сковорода — великий украинский философгуманист и просветитель, выдающийся поэт XVIII века, внесший огромный вклад в развитие философской мысли украинского и русского народов. Он олицетворяет в себе давнюю традицию философского мышления этих народов, ее единство с живой мудростью трудящихся масс, их надеждами и стремлениями. С высот современной исторической эпохи в жизни русского и украинского народов, когда они в единой братской семье народов Советского Союза прокладывают путь в коммунистическое будущее всего человечества, идейное и культурное наследие Сковороды приобрело новое освещение, в котором выразительнее, чем когда‑либо раньше, выступают черты, соединяющие народную демократическую культуру прошлого с современными задачами революционного преобразования мира.

Григорий Саввич Сковорода родился 3 декабря 1722 года в селе Чернухи Лубенского полка на Полтавщине в семье малоз…

Філософські трактати


Сковоода  Григорій  Савович

ФІЛОСОФСЬКІ  ТРАКТАТИ

РОЗМОВА П’ЯТИ ПОДОРОЖНИХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ

Дружня розмова про душевний світ

Особи: Афа­насій, Яків, Гри­горій

Афанасій. Лю­ди в житті своїм пра­цю­ють, ме­ту­шаться, щось від ко­гось ута­ю­ють, а на­що — ба­га­то хто й сам не тя­мить. Ко­ли по­мис­ли­ти, то в усіх людських діл, скільки їх там ти­сяч різних не є, бу­де один кінець — радість сер­ця. Чи не для сього ви­би­раємо ми за на­шим сма­ком то­ва­ришів, аби ма­ти за­до­во­лен­ня від спілку­ван­ня з ни­ми; дістаємо ви­сокі чи­ни, аби пи­ха на­ша від догідли­вості інших роз­па­лю­ва­ла­ся; ви­га­дуємо всілякі на­пої, стра­ви, за­кус­ки для всо­лод­жен­ня сма­ку; ви­шу­куємо різні му­зи­ки, ство­рюємо безліч кон­цертів, міну­етів, танців і конт­ра­танців для зве­се­лен­ня слу­ху; спо­руд­жуємо гарні бу­дин­ки, на­сад­жуємо са­ди, тче­мо зо­ло­тот­кані парчі, ма­терії, ви­ши­ваємо їх різни­ми шов­ка­ми і приємн…

Поетичні твори


СКОВОРОДА  ГРИГОРІЙ  САВОВИЧ

ПОЕТИЧНІ ТВОРИ

ФАБУЛА "ЯК ТІЛЬКИ СОНЦЕ ВЕЧІР ЗАПАЛИЛО"

Як тільки сонце вечір запалило І небо скрізь прозоро затремтіло, На ньому зорі блиснули прекрасні, Як камені коштовнії, алмазні, Фалес тут крикнув: «Гей-но, бабо люба!» «Чого,- це баба,- розпустив ти губи?» «Набридло, бабо, на одному місці, Хотілося б до зір мені полізти». Потюпала вперед стара із хати, А слідом мудрість суне дурнувата. Зійшли угору, стали на просторі, Звідкіль дивитись зручно і на зорі. Та мудрість впала і забила вухо. «Ой бабо,- вже гукає,- чути туго!» «Чого тебе понесло туди, діду? Поліз сюди, то вже тримайся сліду, Не може і канави розпізнати, А лізе в небо зорі рахувати». Додому баба повела старого, А вуха він таки позбувсь одного.

ФАБУЛА ПРО ТАНТАЛА

Цар Тантал якось на бенкет великий Цехмістра з богів до себе покликав. Йовиш добре знав політичні нрави, Кличе Тантала на небесні страви. І що було там! Небеснеє зало Зовсім Тантала…

Афоризми


***

Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

***

Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.

***

Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

***

Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.

***

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

***

Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?

***

Як купці вживають застережних заходів, аби у вигляді добрих товарів не придбати поганих і зіпсутих, так і нам слід якнайретельніше пильнувати, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.

***

Не все те отрута, що неприємне на смак.

***

Добрий розум…

Сад божественних пісень


Пісня 1-ша

Складена 1757 року на цю силу: «Блаженнi непорочнi в дорозi, що ходять законом Господнiм» [1] .

Боїтъся народ зiйти гнить у гробI впасти в жереб нещасний,В якому вогонь незгасний.А смерть є свята, зло певне стопта,Зведе навiть вiйни в спокiй.О смерть ця свята!Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi!Пекла вогнем вiн не палить,А має життя райське, хвалить.Грiхи смерть народять — живу смерть наводять,Iз смертi — ад; тлить душу глад.О люта смерть та!Блажен, о блажен, хто з перших пеленСебе присвятив Христовi,День-нiч в його мислить словi,Взяв iгo благеє, ярмо взяв легкеє,До того звик, до цього навик -Це жереб святий!Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!В гopi й бiдi не скучить,Hi меч, нi вогонь не розлучить -Все сладiсть розводить, на серце не сходить,Хiба тому, знати комуСкус далось дорогий.Життя ти, — Христе, за мене вмер теж!Мав початки дати швидкоЛiт моїх, а дав послiдки,Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрicть;На смер…

Байки Харківські


Люб’язний приятелю! [1]

На  сьомiм  десятковi нинiшнього столiття, полишивши  вчительську посаду й усамiтнившись у лiсах, полях, садах, селах, хуторах та пасiках, що лежать довкруж Харкова, навчав я себе доброчинству i повчався з Бiблiї;  до  того  ж,  добропристойними  iграшками  бавлячись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомостi. А цього року в селi Бабаях [2] примножив їх до половини. Помiж тим, як писав решту, здавалося менi, що ти завжди присутнiй, схвалюєш мої думки i разом до них зi мною причащаєшся. Дарую ж тобi три десятки байок — тобi й тобi подiбним.

Батькiвська кара має в гiркотi своїй солодощi, а мудра iграшка приховує в собi силу. Нерозумну  пиндючливiсть  зустрiчають  за  зовнiшнiстю,  випроваджують за смiхом, а розумний жарт поважний вiнчає кiнець. Немає смiшнiшого, як розумний вигляд з порожнiм нутром, i немає нiчого веселiшого, як смiшне обличчя  з прихованою  дiльнiстю. Згадайте  прислiв’я: "Красна хата не вуглами, а пирогам…