Потойбiчне. Українська ґотична проза XX ст.


Потойбічний світ зачаровує своїми видивами. Привиди і духи, закляття і талісмани, загадкові пророцтва і неупокоєні душі віддавна стали об’єктом літератури, жанр якої прийнято називати ґотичним.

«Ґотична проза» – нова серія видавництва «Піраміда». І розпочинається вона антологією української ґотичної прози XX століття «Потойбічне». Упорядник Юрій Винничук не тільки помістив до антології твори класиків Івана Франка, Василя Стефаника, Богдана Лепкого, Михайла Яцкова, Гната Хоткевича, але й розшукав для цього видання маловідомі твори, які публікувалися у довоєнних та зарубіжних часописах, відкривши таким чином новий недосліджений пласт нашої літератури.

 

Стихотворения и поэмы. Рассказы. Борислав смеется


Иван Франко

Стихотворения и поэмы. Рассказы. Борислав смеется

ПЕРЕВОД С УКРАИНСКОГО

ИВАН ФРАНКО (1856–1916)

1

Иван Франко как поэт и как человек — явление исключительное. Подобно великому Кобзарю, он мог бы сказать о себе: «История моей жизни составляет часть истории моей родины?›, Если принять во внимание, что в XIX столетии Украина была разделена между двумя государствами — Россией и Австро-Венгрией, то Франко, родившемуся и всю жизнь прожившему на Западной Украине, именовавшейся тогда Галицией, казалось бы, принадлежала роль выразителя судеб только этой части его народа. Галицкая земля его породила, эту землю, ее тружеников он воспел в стихах, увековечил в прозе и в драматических произведениях. И все же, несмотря на то что до воссоединения Западной и Восточной Украины Иван Франко не дожил почти четверть века, было бы неправильно считать его выразителем дум и чаяний только какой-то одной части его родины.

Франко, как и Шевче…

Святий Валентій


І.Я.ФранкоСВЯТИЙВАЛЕНТІЙ(Легенда)

(Посвячую пам’яті мого не­за­бу­то­го бать­ка Якова Фран­ка)

В любві у всіх богів і у лю­дей

В мо­гучім Римі ви­рос­тав ко­лись

Валентій. Все да­ли йо­му бо­ги,

Чим людська жизнь кра­ситься: кра­со­ту,

Здоров’я, си­лу, ро­зум і та­лант,

Високий рід, ба­га­то­го вітця.

І лю­ди все да­ли йо­му, що тільки

Найкращого, свя­то­го дать мог­ли:

Любов і при­язнь, світлий скарб знан­ня.

І шту­ки блиск, ба­жан­ня іде­алу.

І він пла­тив по­дя­кою бо­гам,

Любвою лю­дям.

Двадцять п’ятий рік

Життя кінчив; в Афінах, в ог­нищі

Наук, не­мов пчо­ла тру­до­лю­би­ва,

Ссав грецьку мудрість; кни­ги Стагіри­та

І Епіку­ра, побіч книг Го­ме­ра,

Були роз­ко­ша­ми йо­го душі.

Но особ­ли­во пильно він ха­павсь

До дна зглиб­ля­ти зв’язки ті таємні

Між людським тілом і йо­го жит­тям

А без­ко­неч­ним тво­рен­ням при­ро­ди.

За про­во­дом Га­ле­на …

Поезії


І.Я.Франко

СТАРА ПІСНЯ

У хви­лю за­ду­ми стає пе­ред мною Те ско­ва­не людське нуж­ден­не життє, Стає мо­ги­лов тем­ною жи­вою І важ­ким стог­нан­ням сер­це моє рве. І хо­лод смер­тельно­го бо­лю й роз­пу­ки Стиска моє сер­це, за­тем­нює світ; Безсильні, безрідні опа­ду­ють ру­ки, Життя зав’ядає, мов в сту­дені цвіт. Усюди, усю­ди, де око лиш гля­не, Де звер­неться ву­хо, все чу­ти од­ну Відвічную пісню: ой жит­тя по­га­не! А як би нап­ра­вить, ніяк не збаг­ну! Учені го­во­рять: "Дав­но ми се знаєм І знаємо навіть при­чи­ни біди, Ба навіть віддав­на пра­цюєм, ста­раєм, Щоби кінець ли­ху зро­би­ти! Заж­ди! Невдовзі по­ба­чиш сам чор­не на білім, Облічене циф­ра­ми все до ця­ти, — Будущого пітьму ми світлом розвієм, Всім бу­де вигідно та ве­се­ло йти!" А прості го­во­рять, — ні, прості нічо­го Не ка­жуть, мов мо­ви не­має у них, — Лиш сто­гонів мно­го і сліз гірких мно­го, Зневір[и] та смер­тей і болів страш­них. Вони навіть, бідні, ніко­ли не вз…

Лис Микита


І.Я.Франко

ЛИС

МИКИТА

ПІСНЯ ПЕРША

Надійшла весна прекрасна, Многоцвітна, тепла, ясна, Мов дівчина у вінку; Ожили луги, діброви, Повно гамору, розмови І пісень в чагарнику. Лев, що цар є над звірами, Пише листи з печатками, Розсилає на весь світ: «Час настав великих зборів! Най зійдесь до царських дворів Швидко весь звірячий рід». Ось ідуть вони юрбами, Мов на відпуст з корогвами — Все, що виє, гавка, квака; Лиш один мов і не чує, В своїм замку, знай, ночує — Лис Микита, гайдамака. Ой, недаром він ховаєсь! Знать, сумління обзиваєсь: «Кривдив ти звірячий люд!» Тим часом в своїй столиці Цар засів поруч цариці, Щоб творити звірам суд. Перший вийшов Вовк Неситий. «Царю,- каже,- від Микити Вже мені хоч пропадать! Діток моїх б’є, кусає, А Вовчицю обмовляє Так, що й сором повідать! А й мене — хіба ж то чесно? — Як він хитро і облесно Мало в гріб раз не ввігнав! Се було ще того разу, Як я з царського указу Мировим судд…

Із літ моєї молодості


І.Я.Франко

ТОВАРИШАМ ІЗ ТЮРМИ

Обриваються звільна всі пута, Що в’язали нас з давнім життєм; З давніх брудів і думка розкута — Ожиємо, брати, ожиєм! Ожиємо новим ми, повнішим І любов’ю огрітим життєм; Через хвилі мутні та бурливі До щасливих країв попливем. Через хвилі нещасть і неволі, Мимо бур, пересудів, обмов, Попливем до країни святої, Де братерство, і згода, й любов. Ми ступаєм до бою нового Не за царство тиранів, царів, Не за церков, попів, ані бога, Ні за панство неситих панів. Наша ціль — людське щастя і воля, Розум владний без віри основ, І братерство велике, всесвітнє, Вільна праця і вільна любов! Треба твердо нам в бою стояти, Не лякаться, що впав перший ряд, Хоч по трупах наперед ступати, Ні на крок не вертатися взад. Се ж остання війна! Се до бою Чоловіцтво зі звірством стає, Се поборює воля неволю, "Царство боже" на землю зійде. Не моліться вже більше до бога: "Най явиться нам царст…

Semper tiro


І.Я.Франко

SEMPER TIRO

Життя ко­рот­ке, та без­меж­на шту­ка І незг­ли­би­ме твор­че ре­мес­ло; Що зра­зу, ба­читься, тобі бу­ло Лиш оп’яніння, за­бав­ка, ошу­ка, Те в не­об­ня­тий розмір урос­ло, Всю ду­шу, мрії всі твої ввісса­ло, Всі си­ли за­би­ра і ще го­во­рить: "Ма­ло!" І пе­ред пло­дом влас­ної уяви Стоїш, мов пе­ред бо­жест­вом яким, І су­шиш кров свою йо­му для сла­ви, І своїх нервів сок, свій мо­зок пе­ред ним Кладеш замість ка­ди­ла й стра­ви, І чуєш сам се­бе ра­бом йо­го й підда­ним, Та в серці шеп­че щось: "Ні, бу­ду твоїм па­ном". Не вір сим по­шеп­там! Зрад­ли­ва та бо­ги­ня, Та Му­за! Ва­бить, на­дить і ма­нить, Щоб вис­сать "я" твоє, зро­бить з те­бе на­чин­ня Своїх за­ба­гань, дух твій спо­рож­нить. Не вір ме­лодії, що з струн її дзве­нить: "Ти бу­деш май­ст­ром, бу­деш па­ном тонів, І серць во­ло­да­рем, і влад­ни­ком мільйонів". О, не ду­ри се­бе ти, мо­ло­дая ліро! Коли в душі пісень тісниться рій, С…

Фарбований лис (илл.)


ФАРБОВАНИЙ ЛИС

Жив собі

в

однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Скільки разів гонили його стрільці, цькували його хортами, ставили на нього капкани або підкидали йому отруєного м’яса, нічим не могли його доконати. Лис Микита сміявся собі з них, обминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибереться

на лови —

чи

то до курника,

чи

до

комори,

то не

було сміливішого, вигадливішого чи спритнішого злодія. Дійшло до того, що він у білий день вибирався на полювання й ніколи не вертавсь з порожніми руками.

Незвичайне щастя і його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього.

— Що ви собі думаєте! — похвалявся він перед своїми товаришами. — Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з базару курку вкраду.

— Ет, не говори дурниць, — умовляли його товариші.